Пітер Пен. Джеймс Барри

ударом ноги скинув сплячого Джона разом із ковдрою з ліжка. Цей зухвалий вчинок не сподобався Венді, і дівчинка різко заявила, що він не господар у її будинку. Проте Джон продовжував спати на підлозі настільки безтурботно, що вона не стала його турбувати.

      – Я знаю, що ти хотів зробити мені приємне, – сказала Венді заспокоївшись, – тому можеш подарувати мені поцілунок.

      Вона зовсім забула про його невігластво, коли йшлося про поцілунки.

      – Я так і думав, що ти захочеш забрати його назад, – сказав він трохи з гіркотою і простягнув їй наперсток.

      – О, любий, – сказала Венді приязно, – я не мала на увазі поцілунок, а лише наперсток.

      – А це що таке?

      – Щось таке, – і Венді поцілувала його в щоку.

      – Весело, – визнав Пітер серйозно. – То тепер ти хочеш, щоб я тобі подарував наперсток?

      – Якщо тобі так хочеться, – зауважила Венді, тримаючи цього разу голову прямо.

      Пітер поцілував її, і тієї ж миті дівчинка злякано заверещала.

      – В чому річ, Венді?

      – Хтось боляче смикнув мене за волосся!

      – Це, мабуть, Тінк. Ніколи не знаєш, що їй заманеться.

      Це справді була фея, яка вовтузилася в повітрі і знову вдалася до лайливих слів.

      – Вона каже, що буде смикати тебе за волосся, Венді, щоразу, як ти будеш дарувати мені наперсток.

      – Але чому?

      – Чому, Тінк?

      І фея повторила:

      – Бо ти дурний віслюк.

      Пітер не збагнув чому, зате Венді втямила і трохи засмутилася. Бо він сказав, що прилітав до них у дитячу кімнату зовсім не заради неї, а щоб послухати казки.

      – Розумієш, я ж не знаю казок. І ніхто із загублених хлопців не знає навіть однієї казки.

      – Який жах! – зітхнула Венді.

      – Знаєш, – вів далі Пітер, – чому ластівки будують гнізда під стріхами будинків? Щоб слухати казки. О, Венді, твоя мама розповідала тобі таку чудову казку.

      – Це яку ж?

      – Про принца, який шукав дівчину, що загубила кришталевий черевичок.

      – Пітере, – пояснила Венді азартно, – це ж Попелюшка, і він потім її знайшов, і вони жили після цього дуже щасливо.

      Пітер так зрадів, що зразу ж схопився з крісла, в якому вони сиділи, і поквапився до вікна.

      – Куди ти йдеш? – закричала Венді, передчуваючи щось недобре.

      – Розповісти іншим хлопцям.

      – Не треба, Пітере, – попросила вона. – Я знаю ще й купу інших казок.

      Вона промовила саме ці слова, тому не може бути жодних сумнівів, що таким чином вона випробовувала Пітера. Він повернувся, і в його очах промайнув якийсь жадібний погляд, що мав би стривожити дівчинку, але цього не сталося.

      – А скільки казок я б могла розповісти хлопцям! – замріяно сказала Венді, і Пітер умить схопив її та потягнув до вікна.

      – Відпусти мене! – наказала вона йому.

      – Венді, летімо зі мною, розповідатимеш моїм хлопцям казки.

      Звісно, їй було приємне таке прохання, але дівчинка заперечила:

      – О, любий, та я не можу. Подумай про мою матінку! До того ж я не вмію літати.

      – Я