І земля, і зело, і пісня. Роман Іваничук

фортеці стала одним тілом – розпочиналася битва за рідну землю, і зело, і пісню.

      1986

      Погоня

      Історичне оповідання

      1

      На початку русальної седмиці 1015 року великий київський князь Володимир віддав душу новітньому християнському Богові і з почестями та плачами був похований у Десятинній церкві в кам’яному саркофазі перед престолом.

      Тоді над Почайною зупинився із особистою ратною охороною новгородський княжич Ярослав Володимирович, дізнавшись, що його старший брат Святополк, який за ребелію проти вітця був запроторений в поруб у Вишгороді, видобувся на волю, через найманих убивць відібрав життя волинському князеві Борисові та малолітньому Глібові, проголосив себе великим князем й привів під своїм началом столичну залогу покійного батька до Золотих Воріт. Загрожений небезпекою Ярослав вислав до князя Древлянської землі Святослава Володимировича місіонера Леонтія із закликом вирушити зі своєю раттю над Почайну і стати воєдино з ним проти братовбивці.

      Й утямив древлянський володар-язичник, що християнин Ярослав, великим князем ставши, не вибачить йому, як і не вибачив вітець, невизнання нової віри, а ще й не забулась непокора древлян київському столові, яка яріла з часів жорстокої розправи над князем Ігорем в Іскоростені. Збагнувши, що йому загрожує доля Бориса і Гліба, віддав християнського місіонера під опіку головному волхвові й квапно зібрався до втечі з поліського Овруча на захід, де на рівнинах за Тисою знайшли пристановище язичники з дикого Мокселя, які прийшли із-за Танаїса в Паннонію й назвали себе уграми. Втеча древлянського князя Святослава від погоні Святополка криваво закінчилася русального тижня перед Купалом.

      …Русальна седмиця розпочалася погідним днем, що млів, напоєний ранньолітньою тишею над широкою биндою Прип’яті. Синє мрево на рівнинному березі ріки пришпилювали до землі стрункі дрібнолисті тополі: проколовши паволоку туману складеними, мов до молитви, гілками, спиняли вони свій стрімкий виріст під славою неба, заворожені щебетом птаства, що на віддалі зозулиних голосів роївся у нетрищах поліських пущ.

      Лагідний день повільно чекав русального дива, коли-то з вільхових гущавин вилуниться вдоволене мукання напасених корів, і з просік, що вузькими тунелями вгризлися у вогку гущавину, виступить поважний похід червонобоких матрон з барвінковими вінками на рогах, і розбредуться вони поодинці – кожна до свого обійстя, де їх зустрінуть господині з дійницями; змастивши маслом дійки, припадуть вони руками до повних вимен, з яких невтримно дзюркотітиме шумними цівками живильний напій.

      Й стихне тоді пастуше галайкання: як лише роздереться навпіл зелена запона лісу, уздрять пастухи в житах замаєні віночками білі голівки русалок, й рушать вони, мов лошаки з копит; затикані сойчиним пір’ям їхні крисані здує зустрічний вітер, розохочені парубки зволочать житнє руно, й коли кожен знайде свою русалку, тоді від молодечої жаги споловіють хліба…

      Коли