Галицька сага. Ante bellum. Петро Лущик

Федір.

      – Я розумію бажання сина, щоб його листа прочитала сестра з зятем, але навіщо наголошувати на тому, щоб передавати конверт?

      Мороз підозріло подивився на Остапа, затим перевів погляд на конверт.

      – Що ти дізнався?

      Остап усміхнувся.

      – Достатньо простої праски, щоб вивідати всі таємниці, – сказав він. – Хоч конверт і старий…

      – Шість років, – підказав Федір.

      – Мені все ж вдалося прочитати зсередини.

      – Прочитати? Що?

      Замість відповіді Остап Косач підійшов до плити, потримав над нею конверт, подивився на отриманий результат, швидко подав Морозу. Той вчитався у ледь помітний блідий напис.

      «Центр – Гесеру! Зробіть все можливе, щоб вступити в ряди УВО».

      Він здивовано підвів очі.

      – Хто такий Гессер? – запитав він.

      – У міфології народів Азії син неба і бог війни. Я цікавився цим, то й трохи знаю, – пояснив Остап.

      Федір знову подивився на напис, але той вже зник, неначе його і не було зовсім.

      – Можливо, саме тому цей напис і не помітили раніше, – сказав Косач. – Він дуже швидко зникає.

      Федір Мороз підвівся, засунув листа у зловісний конверт, сховав назад у кишеню.

      – Що ви на це скажете? – поцікавився Остап, спостерігаючи за діями старшого товариша.

      Федір зітхнув.

      – Скажу лише одне: ми поспішили зі стратою Павла Макухи, – мовив він.

      Мороз попрощався із господарем і покинув його помешкання. Його дорога лежала до Андрія Мельника.

      2

      З погляду жінки, ця поїздка до Варшави для Ольги Мороз була невдалою. Кожного разу, коли вона приїжджала у нове місто – чи то у справах, чи на відпочинок, – обов’язково виділяла якийсь день, щоб походити магазинами. Займаючи не надто високу посаду секретарки, Ольга попри свою невелику зарплату у подібних поїздках мала можливість більше розпоряджатися своїм часом. Зазвичай подібні поїздки завжди закінчувалися новими обновами чи звичайними подарунками чоловічій частині сім’ї – на радість синові Гордію та сувору мовчанку чоловіка Федора, який, тим не менше, залюбки носив придбане Ольгою.

      Цього разу поїздка до столиці не вдалася. Разом з головою допомогового комітету Кирилом Федурою вони прибули до Варшави у той самий день, коли туди на зустріч з віце-міністром з’їхалися воєводи з усієї Польщі, тому голові довелося почекати, коли поважні пани вирішать свої проблеми (а це не більше не менше мало принести перелом у ставленні «пілсудчиків» до української меншості). До того ж усі урядові установи були залучені до належного прийому високого німецького гостя: до Варшави прибував потяг з міністром пропаганди Третього Рейху Йозефом Геббельсом. Не встиг Федура висловити все, що думає про ситуацію, у яку вони потрапили, причому не добираючи слів і в присутності Ольги, як наступного дня, перед самим засіданням воєвод, громом серед ясного неба Варшавою прокотилася новина: на вулиці Фоскаль український націоналіст стріляв у міністра Броніслава Перацького, який помер у шпиталі через якусь годину.

      Звичайно, ні про які справи,