Галицька сага. Ante bellum. Петро Лущик

Косач був корінним львів’янином, жив сам, дівчат на квартиру не водив, для цього вистачало інших місць – словом, ідеальний варіант для подібних справ.

      Як і сподівався Федір Мороз, Остап був сам і тільки що підвівся з ліжка – холостяцьке життя має свої переваги. Щоправда, до певного часу.

      Остап не здивувався такому ранньому візиту Федора, розуміючи, що даремно у таку пору його турбувати не будуть. Він провів нежданого гостя на кухню, поцікавився, що той буде пити.

      – Гербату! – сказав Мороз.

      Остап поставив чайник з водою на плитку, насипав у філіжанки чорного листя, поставив перед Федором. Остап не став чекати, коли закипить вода. Він сів навпроти Мороза і запитав:

      – Що у вас?

      Замість відповіді Федір вийняв з кишені затертий конверт.

      – Хочу знати, що у цьому листі не так, – сказав він.

      Остап Косач недовірливо подивився на конверт, обережно вийняв затертий не менше аркуш паперу, розгорнув його. Став читати.

      «Дорогенькі мамо і тату!

      Нарешті зміг з оказією дати про себе звістку. Я уявляю собі, що ви там передумали про мене. Не дає про себе чути, може, щось сталось. Але спішу вас заспокоїти: я живий, чого і вам бажаю. Живу я у Києві, працюю на важливій роботі. Ви пам’ятаєте, коли я приїжджав до Перетина, то говорив, як ми всі будем жити при соціалізмі. То все то вже є в Радянській Україні. Люди роблять не на панів, а на себе і я сподіваюсь, що такий час настане і в Галичині. Мушу сказати, що я вже женився. Жінку звуть Майя. Вона є робоча на залізниці. Ми жиємо в гуртожитку, де є багато спільного і ніхто не скаржиться на труднощі. Всі розуміють, що скоро все буде інакше, і коли всюди переможе соціалізм, жити стане ліпше.

      Я дуже зрадів, коли взнав, що наша Марійка вийшла заміж за Павла. Певно, що він не Василь Мороз, який тільки і хоче заробити грошей, щоб потім гнобити бідних. Прошу, тату, передайте сей конверт і лист Марійці з Павлом. Най і вони почитають його!

      На тому буду кінчати свою листову розмову. Сподіваюся, що скоро ми поженемо всіх експлуататорів і знову зможу вас побачити.

Ваш син Степан».

      Остап підвів очі.

      – Ну і що тут вам не ясно? – здивувався він. – А Василь Мороз то…

      – Мій брат, – сказав Федір. – Але я не про те. Дивно, що людина, котрій цей лист власне не призначався – той самий Павло – лише прочитав його і йому одразу стали ненависними світлі ідеї москвофільства, він покинув роботу у «Сельробі» і через одну нашу людину став членом ОУН.

      Остап підозріло подивився на Федора, потім перевів погляд на дивного листа, хоч нічого дивного у ньому він не прочитав, але у цей момент саме закипіла вода у чайнику. Остап розілляв окріп у філіжанки з чаєм, поставив перед гостем цукерницю.

      – Так не буває! – впевнено сказав він.

      – Звичайно, не буває, але, тим не менше, це так.

      – Тоді чому ви прийшли до мене? Якщо у листі щось зашифровано, то це до шифрувальників. Я хімік.

      – Я знаю, то й прийшов до тебе. Правда, раніше