Невеличка драма. Валер’ян Підмогильний

Суворо по черзі. Давиде Степановичу, призначаю вас стежити за виконом розпорядження.

      – Всіда готов, – сказав кооператор.

      Всі, крім дівчини, зразу ж закурили, причім Давид Семенович, маючи через бідність свою жахливі цигарки, почастувався в Дмитра.

      – Хто заговорить про раціональність або практичність, – сказала Марта, – з того штраф двадцять копійок на користь безпритульних. Давиде Семеновичу, виконуйте й це розпорядження!

      – Всіда готов, – сказав кооператор.

      «От богема», – подумав Славенко.

      – Плачу карбованця авансом, – недбало заявив Дмитро, даючи гроші кооператорові.

      – Розписка за мною, – задоволено промовив той.

      – У нашому приємному товаристві, – сказав Славенко, – щоб не ображати нашу прекрасну господиню, – він злегка вклонився Марті, – нам годилося б розповідати про якісь цікаві пригоди, про любовні пригоди, на зразок як у збірці одного, якщо не помиляюсь, іспанського давнього автора, під назвою… здається, «Камертон»… чи щось подібне…

      – Який сором! – скрикнула Марта. – Ану ви, Дмитре, скажіть, чий це твір і як він зветься?

      – Це не до моєї спеціальності, – відмовив той. – Скажіть, будь ласка, – звернувся він до професора, – ви і є той Славенко, що викладає в медінституті біологічну хімію?

      – Маю честь.

      – Я знаю кількох ваших слухачів, моїх товаришів у роботі, і багато чув про ваші лекції… зокрема про поставу практичних робіт…

      – Штраф, штраф! – крикнула Марта.

      – Штраф, ах, ах! – підхопив кооператор. – За практику штраф. Ваших у мене вісімдесят копійок.

      – На жаль, лекції з біологічної хімії не посідають у медінституті належного числа годин. Зорганізувати окремий інститут біологічної хімії є наше невідкладне завдання. Щодо лабораторної роботи, то, скільки дозволяють наші умови, я, звичайно, зраціоналізував її…

      – Штраф! – крикнула дівчина. – І штраф підвищується до п’ятдесяти копійок.

      – Я бачу, що розмова мені дорого коштуватиме, – сказав Славенко, даючи гроші.

      – За ваші спроби над білками, – провадив Дмитро, – я читав дещо в пресі. Звичайно, на білках я не тямлюся, і мене цікавлять тільки практичні наслідки…

      – Штраф! – заревів кооператор. – Марто, беріть з них по три карбованці.

      – Ні, це справді щось неможливе, – мовила дівчина. – На посаді практика й раціоналізація, вдома про практику й раціоналізацію… фу, аж язик заплутався! Неможлива річ! Сухарі якісь… Давиде Семеновичу, – звернулась вона до кооператора, – поверніть їм гроші, вони гидкі й невиправні.

      – Ви хочете викреслити два найуживаніші в нас слова, з яких одне безперечно є символ нашої доби і нової людини, – сказав Славенко, беручи назад полтинника.

      – Так, – відмовив він Дмитрові, – преса подала дещо про мої досліди і саме в площині їх практичного значення. Але можливо, що практичного значення вони й не матимуть, – сухо додав він.

      – Що ви! – посміхнувся Дмитро. – Щоб така матеріалістична наука, як біологічна