Невеличка драма. Валер’ян Підмогильний

світлі стане перед вами справа хоч би з тим самим достатком. Влада речі над людиною – це найганебніша влада, найбільша перешкода до перемоги розуму. Щоб побороти її, треба було річ скомпрометувати, принизити достаток у психології цілого громадянства. І коли зараз, купуючи нове вбрання, ви не почуваєте вже чистої радості, коли ваше чуття від придбання речі вже подвоєне, то це є перший удар по віковічній владі матеріального. Її треба зруйнувати. Людність загине, якщо їй не пощастить сконцентрувати всі свої сили у вищих, розумових сферах діяльності. Нова людина буде байдужа до кольору вбрання й до смаку їжі, та зате знатиме смак розумової радості. Новий побут полягатиме в суворому спрощенні всіх матеріальних та чуттєвих потреб. Тут досить буде статистики й розподілу. Людина втратить до них інтерес, бо зійде на вищий поверх свого існування. Вона більше буде жити духовним і менше матеріальним – от у чім я вбачаю справжній поступ людськості, що підлягає невблаганному економічному рушієві. Земна людськість зростає, і кожного нового зайду на землі треба нагодувати, одягти й узути. Зріст людності й обмеженість ресурсів нашої планети – оці два чинники об’єктивно ведуть нас до перемоги розуму, чи, як кажуть тепер, до комунізму…

      – Степане Григоровичу, хоч би гостя посоромився! – скрикнула стара професорова.

      Славетний терапевт, що до нього лікуватись їздили з усього Союзу, в нападі безпосередньої радості влучив дружині хлібною кулькою просто в ніс.

      – Ха, ха, ха! – засміявся він. – Ірусько, серденько, цукру мені!

      – Так із вас завзятий комуніст? – лагідно запитала Ірен, подаючи цукор.

      – Атож, – відповів Славенко, – я почуваю себе цілком пристосованим до життя в комуністичній громаді. На жаль, це справа дуже далекого майбутнього, хоч подих його вже зараз почувається. Передусім до розумових інтересів покликано широкі маси, які жили досі нікчемним тваринним побутом; науку звільнено від усяких ідеалістичних забобонів, поставлено їй виразну й високу мету – безпосередньо служити людям у боротьбі з природою. Від цього, правда, потерпіли деякі псевдонауки, як от історія літератури й інші, до неї подібні, які зведено на другорядну ролю супроти точних наук, що творять реальні й пожиточні цінності. Я, зрештою, навіть не розумію, як взагалі література – розумію тут літературу не наукову, – могла стати об’єктом дослідження. Щоправда, – звернувся він до Ірен, – ви тут зо мною не погодитесь: ви читаєте белетристику, любите мистецтво.

      – Атож, тут маємо трохи різні смаки, – посміхнулась Ірен.

      – Але Ірен не так багато й читає, – зауважила мати.

      – Я це цілком розумію і, коли хочете, виправдую, – сказав Славенко.

      – А літератори наші пищать, – сказав професор, беручи улюблене тістечко «наполеон». – У мене лікується один від виразки шлункової, чудовий хлопець, так каже, що заїдає їх… якесь замовлення заїдає…

      – Причина розпачу, що охопив, скільки відомо мені, найкращих представників літератури, – сказав Славенко, – полягає в тому, що література й мистецтво взагалі