У вогні плавильника.Золото. Ганна Гороженко

замінили його звичну стільницю, інкрустовану міддю та емалями, і гучно зітхнув. Його келія стала дійсно схожа на аскетичний прихисток ченця. Іоасаф перехрестився і рушив надвір. Дормез митрополита унійного Йосифа Рутського вже спинився на церковному подвір’ї. Братія у чорних рясах вишикувалась у кілька лав, хор завів псалми, а митрополичі охоронці кинулись відкривати дверцята карети. Іоасаф дістав хустку з кишені і витер спітніле чоло. Тим часом худорлявий митрополит із довгим сивим волоссям прудко вискочив із карети та набирав швидкості у напрямку огрядного ігумена.

      – Христос вокрес! Весна, отче, весна! – Рутський говорив рвучко, гучно, усміхався широко і розкривав обійми.

      – Воістину! Ваша святосте, тепло прийшло неочікувано, – промовляв Іосаф, ховаючи хустку і одночасно христосуючись із митрополитом.

      Рутський відмовився від вітальної промови перед братією і поспішив із владикою у покої. Він приїхав до Києва через важливу справу. Сам вирішив простежити за розслідуванням вбивства намісника – Антонія Грековича. Де це бачено, митрополичого представника вбито, та ще й з такою жорстокістю!

      У своїй келії Іоасаф запропонував Рутському найкраще крісло – дерев’яне з високою спинкою. Запопадливо відкинувши з нього подушку – бо добре знав Биховський, митрополит усюди підкреслює, що не шанує усього, що тішить тілесне, навпаки, голова унійної церкви живе в аскезі і змушує до цього решту отців. Це було відомо побожному люду, щоправда Іоасаф знав за власним досвідом – не все є істиною, що виноситься на загал.

      – У вас тут… – Йосиф обвів прискіпливим поглядом келію ігумена, через що серце того на мить завмерло, – тут непогано. Ви тут відпочиваєте? – Рутський кинув погляд на широку лаву, де Биховський справді час від часу спав удень.

      – Ні, ваша святість. Тут ми лише приймаємо гостей. У мене своя келія, крихітна, така, що й двом людям розвернутись у ній важко, – виправдовувався ігумен, ще раз обвівши уважним взором покої – чи не було ще чогось, до чого міг причепитися митрополит.

      – Це добре, брате, добре. У цей світ ми прийшли не заради живота нашого, а заради порятунку душі.

      Іоасаф слухняно схилив голову і дістав з кишені чотки. Рутський вказав на сусідній, менш зручний стілець, Биховський радо вмостився на його краю і принишк, очікуючи початку розмови.

      – Брате Іоасафе, я приїхав до Києва, аби самому в усьому розібратися.

      – Це жахлива історія, ваша святосте, – погодився Биховський і став хреститись. – Хай Господь прийме до себе душу отця Антонія.

      – Кажуть, в день, коли він зник, то навіть не з’явився на ранкову службу?

      Іоасаф схвально кивнув.

      – Кажуть, і вас, отче Іоасафе, теж не було на ній?

      Биховський втупився незмигненним поглядом у митрополита і майнув рукою до свого охоронця, який стояв на порозі:

      – Я саме отримав послання від вас, ваша святосте. І повернувся до келії його прочитати. Мій ротмістр може