Жанна батальйонерка. Ґео (Георгій) Шкурупій

Гм… я власне…

      Муславський насмішкувато дивився, як ніяковіє Бойко.

      – Я гадаю, що можна, – продовжував Бойко, – тільки треба дуже старанно заабажурити світло, щоб було напівтемно!

      Поки влаштовували нове освітлення, Муславський затяг Бойка в куток кімнати.

      – Ти все-таки прийшов?..

      – За мною стежать, – відповів Бойко, – я просто вирішив, що тут можна сховатися на цей вечір!..

      – Ага…

      – Тільки ти не виставляй мене, як знавця цієї чепухи, я в ній ні чорта не розумію!

      – От так історія! – зідхнув Муславський.

      В кімнаті стало напівтемно, так що присутні ледве могли розпізнавати один одного. Всі знову сіли на свої місця. Бойко сів коло Муславського.

      – Дух, ти тут? – спитав Леонид Криницький.

      Стіл похитнувся.

      – Це Петро Великий? – спитав Голуб’ятніков.

      Стіл стукнув один раз.

      – Я в них замість медіюма, – прошепотів Муславський на вухо Бойкові, – тільки в мене вже заболіли руки хитати цим столиком. Допомагай!..

      – Петро Великий, скажи, хто поведе до перемоги нашу армію? – спитала Жанна.

      – Жанна Барк! – вистукав стіл.

      – Це він хотів сказати – Жанна д’Арк! – сказав Криницький. – Нова Жанна д’Арк!.. Як це прекрасно!

      Жанна сердито встала від столу і зняла абажура з лямпи.

      – Сьогодні нічого не вийде, – сказала вона, – хтось з присутніх надто вже розжартувався.

      Вона стояла коло лямпи й електричне світло освітлювало її кучеряве волосся, що виблискувало червоною міддю. Її обличчя було енергійне і прекрасне, її постать була дужою й елястичною. Надягнути на неї панцир, шолом, дати в руки меча, і це була б справжня Жанна д’Арк!..

      Муславський і Голуб’ятніков дивились на неї, потім вони подивилися один на одного й їхні погляди зустрілися, як дві шпаги.

      Жанна Барк була справді прекрасна жінка. Євгенія Михайлівна, а вдома Євгенія, Женя і, нарешті, Жанна була примхливий витвір інтеліґентського оточення. Це була двадцятидвохлітня панночка з почуттям дорослої жінки.

      III

      Жанна

      Вона була трохи обурена й розчарована, наче хтось навмисно взяв і викрив її маленьку таємницю. В цій розчарованості було щось дитяче. Вона будувала будиночок з карт і необережний подув повітря зруйнував його. Вона вже надто доросла, щоб будувати його знову, але легкий жаль і гіркота, що він розвалився, на хвильку пронизали її.

      Жанна з дитинства захоплювалась походами російських царів і її так само цікавили войовничі наступи й відступи клясичних армій, її захоплював Суворов, Іоанн Грозний, Олександер Македонський, їй подобалося читати про походи запорожців і, нарешті, її ідеалом була Жанна д’Арк, хоробра французька дівчина, свята, жінка-солдат, що воювала з англійцями.

      У своїх дитячих мріях вона переживала дуже яскраво всі походи й воєнні події, одягаючи на себе панцир і шолом Жанни д’Арк і войовничо розмахуючи її важким мечем. Білий військовий кінь у полях фантазії Євгенії Барк носив її по вулицях Орлеана та берегах Луари й