Жанна батальйонерка. Ґео (Георгій) Шкурупій

люди не бачуть в цьому ніякої корисної мети й ніяких корисних наслідків у цьому не знаходять для себе. Чого ж їм іти на фронт?.. Тільки в одному ви праві. Це те, що на фронті б’ються люди, які справді не хтять війни і не хтіли б туди йти, а в тилу здебільшого переховуються люди, що кричать за неї, але ховають власну шкуру всілякими способами!..

      – Що ви, Стефане Борисовичу! – несподівано для Бойка заступилася Жанна. – Кожний свідомий громадянин мусить любити свою батьківщину й захищати її від ворога. Коли б усі краще з’ясували це, то було б більше прихильників нашої перемоги! Була б велика ганьба, коли б нас перемогли німці!.. Я особисто дуже задоволена, що Сергій Григорович іде на фронт. Це збільшує мої симпатії до нього.

      – Я зовсім не заперечую, – відповів Бойко, – що певній частині нашого суспільства війна потрібна. Для вас слово батьківщина щось говорить, а для багатьох це слово нічого не говорить, або говорить щось протилежне. Ви ж знаєте, що Росія складається з багатьох націй, як і Австрія. Отже, що до вподоби одній нації, не може бути інтересом другої. Крім того, в суспільстві є різні прошарування. Селянство, наприклад, дуже страждає від війни. Руйнується його господарство, родина. Воно в кепських матеріяльних умовах. З якої речі йому бути за війну?..

      – Так може говорити лише будь-який німецький… Е… аґітатор, а не студент! – відповів трохи розлютований Голуб’ятніков. – Але я помітив, що багато студентів завжди висловлюють різні надто вільні думки, і це вважається за ориґінальне. Нічого в цьому ориґінального нема, є лише шкідливе!

      Жанна здивовано дивилася на Бойка. Ця людина, що так їй сподобалась, була проти війни. Хоч він одверто не говорив про це, але це відчувалося в тоні його голосу. Жанна вже мала намір розчаруватись, але збагнула, що Бойко надто серйозний, щоб ним керували легковажні причини.

      – Ви, Бойко, теж мусите йти на війну, і Муславський. Хіба можна спокійно вчитися в такі часи? Ви мусили б піти добровольцями! – говорила Жанна, трохи незадоволена з його посмішки. – Голуб’ятніков правий, ви б мусили бути прикладом для інших.

      – Дякую за таку честь! – іронічно подякував Бойко. – Але ж гадаю, що нам краще не йти!

      – Ах, залишімо ці неприємні розмови! – сказала Жанна. – Давайте краще організуємо будь-яку гру! Сергію Григоровичу доведеться ще про це багато говорити й думати на фронті. Я бачу, що ви сперечаєтесь навмисне, Стефане Борисовичу, і, мабуть, насправді іншої думки! Муславський! – звернулася вона до нього. – Організуйте будь-яку веселу гру для всіх, ви ж умієте, бо я бачу, що всі скучають!

      – З охотою, люба Євгеніє Михайлівно! Мене недавно навчили одної цікавої гри. Кажуть, що цю гру привезли з Китаю і там у неї грають усі мандарини і сам син неба.

      – Це яканебудь екзотична гра? – спитав Льоня Криницький.

      – Я думаю, що вона більше еротична, ніж екзотична! – відповів Муславський.

      – О, це дуже цікаво! – заговорили заінтриговані панночки.

      – Для цієї гри потрібний