Історія філософії. Античність та Середньовіччя. Коллектив авторов

так звані Кнідські трактати, як видається, походять із Кнідської школи, що була «суперником» Коської. До них належить трактат «Недуги» та частина трактатів «Про хвороби». Нарешті, сюди тяжіє серія текстів філософського характеру, окремі з них давніші, як трактат «Давня медицина», праця про метод, а решта пізніші, серед котрих можна виокремити поняття, незвичайні для раннього гіппократизму.

      Незважаючи на різницю у стилі, синтаксисі та, інколи, навіть теорії, серед усіх цих текстів можна розпізнати принаймні два спільних знаменники. Передусім це відмова від ідеї про божественне втручання в ґенезу хвороби, що висловлюється у трактаті «Священна хвороба». У цьому тексті відкидається поширена ідея про те, що епілепсія є посланим богами захворюванням. По-друге, це теорія про те, що до здоров’я та до хвороби, оскільки вони не є «божественними» явищами, потрібно звертатися в контексті phýsis («природи»).

      Гіппократів метод

      Гіппократів метод ґрунтується на дослідженні причин хвороби, для розуміння яких лікар має способи сприйняття та процеси мислення. Якщо здоров’я та хвороба належать до порядку природних речей, вони мають характеризуватися рисами, які можна сприймати п’ятьма органами чуття. Втім, недостатньо лише реєструвати явища, які відбуваються з тілом; лікар має вдатися до спостереження, що є справою інтелектуальною та селективною, і в результаті систематизувати дані спостереження за допомогою розуму (lógos), надавши тілесним симптомам певне значення та впорядкувавши їх на підставі знаків, що може сприйняти лише лікар. Ці знаки у певному контексті доповнюють необізнаність щодо справжнього внутрішнього стану тіла: слід пам’ятати, що анатомічне дослідження як науковий метод не є результатом зовнішнього спостереження та не практикувалося в Гіппократовій медицині.

      У застосуванні власних органів чуття для отримання інформації про те, що відбувається з тілом, лікар віддає перевагу зору: бачити колір обличчя хворого, його очей, його продуктів виведення, те, як він тримає руки, спостерігати трусіння та спазми означає здобути відомості, корисні для складання історії хвороби. До цих даних лікар додає те, що він може сприйняти, торкнувшись тіла хворого, рівень його температури та вологості, реакцію на пальпацію живота, консистенцію виділень тіла, які надають важливі свідоцтва стосовно дисбалансу рідин внутрішнього середовища. Потім вступають нюх та смак: виділення організму, що мають поганий запах, загалом оцінюються як ознака негативного прогнозу, оскільки вказує на внутрішнє «порушення». Так само, якщо запах сечі набуває аномальної солодкості, особливо якщо це пов’язано з надмірним її виділенням, свідчить про діабет. Нарешті, слух надає дані різної природи: з одного боку, можна слухати звуки тіла, вловлюючи неприродні варіації, а з іншого боку, слух дає лікарю можливості отримати відомості, котрі не можуть дати йому ні вчителі, ні тексти. Це знання про пережиті хвороби, які можна отримати, лише слухаючи розповідь пацієнта (анамнез).

      Реєстрація