Історія філософії. Античність та Середньовіччя. Коллектив авторов

дати пояснення, розкриваючи їхню причину (lógos). Цей lógos, утім, для Левкіппа ніяк не пов’язаний із принципом розумності, оскільки він додає, що все відбувається за необхідністю.

      Це стосується пояснення природних подій як необхідних процесів: рух атомів насправді не є невпорядкованим, вони швидше скупчуються відповідно до визначених тенденцій, наприклад, подібні (за величиною та формою) атоми поєднуються з подібними.

      У такому плані «випадок» може бути представлений і як відсутність мети: за Демокрітом, чоловіки, говорячи про «випадок» (týche), радше маскують за цим словом власну необізнаність у детерміністській структурованості космосу. Пізньосередньовічна філософська думка, що зосередилася на Дантовому образі Демокріта як того, «хто вважав світ випадковим», відтак, виявилася оманливою: у баченні атомістів більшої справедливості набуває сучасна наука, що долає механістичні настанови.

      7.3. Сприйняття та знання

      Як Анаксагор, так й атомісти, вважали явища відображенням реальності, що перебуває в їхній основі, більш автентичної, але невидимої: в одному випадку є «зерна», у другому – атоми та пустота, які є принципами, що насправді існують і визначають, відповідно до їхнього змісту та різних можливостей комбінації, характерні риси об’єктів сприйняття.

      На цьому підґрунті Анаксагор конструює перше формулювання принципу інференції (тобто логічного правила виводити одне твердження з іншого) від видимого до невидимого («речі, які постають, є лише візією – проявом – того, що ми не бачимо», 59, В, 21a, DK) та наголошує, що люди відрізняються від тварин саме здатністю завдяки пам’яті перетворювати чуттєвий досвід у знання (sophía) та майстерність (téchne).

      Водночас Демокріт уперше чітко описав певний рівень об’єктивної реальності, позбавляючи чуттєві якості (які ще належали як до елементів Емпедокла, так і до «зерен» Анаксагора) об’єктивного існування та зводячи їх до вторинного результату зіткнення між суб’єктом і атомами, що відірвалися від поверхні речей та залишають образи на органах чуття. На цьому шляху вони зазнають змін з боку як навколишнього середовища, так і того, хто сприймає.

      Отже, Демокріт розрізняє дві форми знання: нижчу (так зване темне знання), що надається почуттями, та «справжню», або «автентичну», форму, що сягає туди, куди першому не вдається. Слід зауважити, що чуттєве сприйняття Демокріт назвав «знанням»: іншими, словами, він надавав йому певний ступінь істинності, у тому обсязі, в якому воно постачає корисні дані для розуміння реальності атомів і пустоти. У цьому аспекті Демокріт приєднується до Анаксагора, оскільки обидва вони вважають, що від способу, яким речі постають перед почуттями, може залежати ідея про нижчі структури.

      ♦ Гіппократ: народження медичного мистецтва. Валентина Газзаніга

      Образ Гіппократ, котрий вважається засновником раціональної медицини, постає перед нами не завжди правдивим, частково у результаті пізнішої обробки його біографії