OMIKO
Все книги издательства OMIKOВельможний клієнт
«Вельможний клієнт» (1927) – оповідання англійського письменника Артура Конан Дойла (1859—1930) про знаменитого детектива Шерлока Голмса. До Голмса звернувся сер Джеймс Демері як посередник від невідомого «вельможного клієнта» з проханням зруйнувати майбутній шлюб юної аристократки Віолетти де Мервіль та одного з найнебезпечніших злочинців Європи, барона Адальберта Ґрюнера. Голмс передав Демері викрадений ним у Ґрюнера щоденник, в результаті чого весілля барона та Віолетти було скасоване. А загадковий «вельможний клієнт», в якому вгадується постать самого короля Великої Британії, допоміг Шерлоку Голмсу повністю уникнути покарання за крадіжку зі зломом у будинку Ґрюнера.
Державець
Все життя Нікколо Мак'явеллі (1469—1527), видатного італійського мислителя, історика, письменника і комедіографа, було пов'язано з політикою. У 29 років його обрали другим канцлером Флорентійської республіки, і він впродовж 14 років займався її внутрішніми справами. А коли його позбавили можливості бути політиком-практиком, став політиком-теоретиком – так з'явився його знаменитий «Державець» (1513). Ця книжка стала своєрідною програмою з управління державою, в ній Мак'явеллі сформулював загальні політичні закони, а також визначив роль і місце правителя в житті держави.
Романи
До нашого видання увійшло два твори видатного американського письменника Френсіса Скотта Фіцджеральда (1896—1940) – «По той бік раю» та «Кохання останнього магната». Роман «По той бік раю» був опублікований 1920 року, і молодий письменник одразу ж став знаменитим. У цьому творі висловлено емоційний досвід цілого покоління юних американців, які прийшли в світ після Першої світової війни і, ставши дорослими, усвідомили, що «всі боги вмерли, всі війни відгриміли, будь-яка віра підірвана». Еморі Блейн має гарну зовнішність, чудову освіту. Він завжди жив у своє задоволення й отримував усе, чого бажав. Однак смерть товариша, розорення сім'ї, неможливість через бідність одружитися з коханою дівчиною цілком змінюють його характер. Чи знайде Еморі своє місце під сонцем після випробувань, які випали на його долю?.. Роман «Кохання останнього магната» залишився незакінченим через передчасну смерть автора і був опублікований у 1941 році його другом і відомим літературним критиком Е. Вілсоном під назвою «Останній магнат». Цей твір посідає ключове місце в спадщині письменника. Позначений автором як вестерн, роман розповідає про становлення комерційної «студійної системи» Голлівуду з усім його закуліссям та норовами «дикого Заходу».
Романи
До книги відомого австрійського письменника Франца Кафки (1883—1924) увійшли романи «Замок» та «Процес». У видавництві «Фоліо» також вийшов друком його роман «Америка». Творчість Ф. Кафки також можна вважати автобіографічною. Події особистого життя письменника, його взаємовідносини з нареченою знайшли своє літературне втілення в романі «Процес». Останній рік свого життя герой проживає у рамках судового процесу, хоча його провина невідома навіть суддям, які ведуть справу. Решту своїх днів Йозеф К. намагається контролювати своє життя, чинити опір безглуздим обвинуваченням, але чим дужче він пручається, то глибше грузне у болоті абсурду. «Замок» – останній, незакінчений і найбільш загадковий роман автора, в якому відобразилися всі теми і конфлікти, що непокоїли письменника протягом його життя. Місце дії роману не має конкретних географічних реалій, бо вбирає в себе весь світ. Головний герой, опинившись у чужому йому середовищі, намагається порозумітися з тими, від кого тепер залежить його доля. Історія героя нагадує перипетії долі самого автора і так само трагічно передає самотність і безпорадність людини в її протистоянні жорстокості й абсурдності життя.
Промови, що змінили світ
Історію творять видатні особистості. Але чи можуть слова змінити її хід? Звичайно, можуть, якщо вони були вимовлені великою людиною. Ця книга є зібранням публічних промов людей різних епох і народів – від найдавніших філософів до сучасних політиків, громадських і релігійних діячів. Мойсей, Франциск Ассізький, Богдан Хмельницький, Джордж Вашингтон, Наполеон Бонапарт, Михайло Грушевський, Вінстон Черчілль, Джон Кеннеді, Мартін Лютер Кінг, Мати Тереза… У виступах цих та інших найвидатніших персон можна знайти слова та думки, які не залишать нікого з читачів байдужими. З ними можна погоджуватися і сперечатися, але харизма кожного з ораторів і досі відчувається навіть зі сторінок книжки. Промови, що увійшли до видання, це не тільки шедеври ораторської майстерності, це віхи в історії людства, які є відправними точками подій, що змінили світ.
Книга громадянина
У час швидких суспільних змін сучасній людині стало все важче орієнтуватися в інтенсивному потоці інформації. Тому це видання покликане доступно і лаконічно висвітлити права та обов’язки пересічного громадянина України незалежно від його віку, статі, соціального стану та професії. В цій книжці сформульовано практичні поради, які допоможуть захистити кожному свої права, розглянуто основні положення медичної, освітньої та пенсійної реформ.
Пливе човен – води повен
Життя – що калейдоскоп. Був Петро звичайним студентом політехніки – став козацьким новиком. Жив у третьому тисячолітті – а опинився у середині сімнадцятого століття. Здавалося б, куди більше? Так ні, пустотливій долі і цього виявилося замало. Не встиг Петро звикнутися з привільним життям, як потрапив у неволю. Ще й найгіршу з усіх можливих, бо полонили його харцизи. Розбійники, що не шанують ні Христа, ні Аллаха, а людське життя для них не дорожче за ціну на невільницькому ринку. Що буде далі, чи вдасться йому врятуватися і дістатися на Січ? Куди подівся Полупуд? Що везе туркам розбійницький байдак? Про це та інші події читайте у романі Олега Говди «Пливе човен – води повен», другій книзі циклу «Дике поле».
Дмитрий Байда-Вишневецкий
«Яркие события давних времен настойчиво напоминают о себе в наш высокотехнологичный и стремительный XXI век, вновь и вновь будоража наше сознание. Те события демонстрируют нам бесконечность Вселенной, в котором мы живем, и вызывают живой интерес к людям, которые любили и ненавидели, смеялись и плакали, испытывали радость и печаль задолго до того, как на планете Земля появились мы сами. Есть что-то магическое в том, как из-под щетки археолога появляется текст, написанный тысячи лет назад неизвестной рукой, или как египетская гробница открывает свои двери перед пытливыми взорами исследователей, даря им возможность почувствовать связь времен. Есть что-то невероятно волнующее в старинном оружии, открывающемся перед нашими глазами в экспозициях исторических музеев в виде полуистлевших мечей и сабель, аркебузов и ружей, с помощью которых когда-то творили историю. Не менее сильное чувство охватывает неравнодушного человека, когда он листает старинную книгу, восхищаясь яркими красками рукописи, не потерявшими своего цвета за сотни лет, или когда читает слова, рожденные в голове давно не существующего создателя, слова, которые повествуют о современном автору мире и его собственной жизни…»
Николай Лысенко
«Николай Лысенко мог и вправду гордиться, что он «со времен деда-прадеда казак», что в его жилах нет ни капли неукраинской крови. По отцовской линии род Лысенков происходил из казацкой старшины, сведения о которой можно проследить с начала XVII века. Основателем рода, по семейному преданию, считается сподвижник Максима Кривоноса, легендарный казацкий гайдамацкий предводитель Вовгура[1] Лис, «происходивший от запорожцев, и был он хитер, как лис, и храбр, как волк». По преданию, Вовгура Лис наводил ужас на польское панство как накануне, так и во время схваток с польской шляхтой в годы Национально-освободительной войны украинского народа под предводительством Богдана Хмельницкого в середине XVII в. «Был под два метра ростом и трижды подряд обносил каменный жернов вокруг мельницы». Таким описанием попытался реконструировать образ прапрадеда Николая Лысенко украинский прозаик Иван Нечуй-Левицкий: „позже казаки прозвали Лысенка Вовгурой из-за его жестокого нрава, из-за пыток католиков, поляков и евреев во время восстания Хмельницкого, начавшегося в Украине. Лысенко уже был пожилой, но все еще здоровый и плечистый мужчина. Просмоленные черные кулаки лежали на коленях, как две колоды. Толстая дочерна загорелая шея была как будто бы высечена из дубины. Большая круглая голова возвышалась на шее как поставленный на колоду котел…“…»
Петр Конашевич Сагайдачный
«Украинская песня как своеобразная историческая летопись навсегда зафиксировала имя Петра Конашевича Сагайдачного как гетмана неосторожного, безрассудного – «необачного», который «проміняв жінку на тютюн та люльку». Песня восхваляет его рыцарские качества, представляет типичным запорожским военачальником, который пренебрегает соблазнами домашнего уюта из-за преданности военным походам и кочевой жизни: «Мне с женою не возиться, а табак и трубка казаку в дороге пригодится»…»