Клуб «Мефісто». Тесс Герритсен

на Джейн.

      – Я знаю, що між вами був конфлікт. Що її дружба з Ворреном Гойтом вас турбує.

      – Річ не в мені та О’Доннел…

      – Але ж це так. Вона водить дружбу з чоловіком, який мало не вбив вас, із тим, чия найглибша фантазія – завершити цю справу.

      Ріццолі нахилилася вперед, напружившись усім тілом.

      – Не треба цього, докторе Цукере, – тихо мовила вона.

      Щось у неї в очах змусило його повільно відкинутися на спинку стільця, відступаючи.

      – Вважаєте О’Доннел підозрюваною?

      – Я їй не довіряю. Вона найманка для поганців. Заплатіть їй за свідчення, вона піде до суду й захищатиме хоч якого вбивцю. Заявлятиме, що він зазнав неврологічної шкоди, не відповідає за власні дії й місце йому в лікарні, а не за ґратами.

      Маркетт додав:

      – Правоохоронці її не люблять, докторе Цукере. Ніде.

      – Слухайте, навіть якби ми її любили, – продовжила Джейн, – однаково маємо запитання без відповідей. Чому вбивця телефонував їй з місця злочину? Чому її не було вдома? Чому вона не каже нам, де була?

      – Бо знає про ваше вороже ставлення.

      «Вона не уявляє, якою ворожою я можу бути».

      – Детективе Ріццолі, ви хочете сказати, що докторка О’Доннел пов’язана з цим убивством?

      – Ні. Але вона цілком може ним скористатися. Отримати з нього прибуток. Хоче вона того чи ні, вона на це надихнула.

      – Як?

      – Знаєте, як домашні коти іноді вбивають мишей і приносять господарям додому, наче якесь приношення? Знак приязні?

      – Гадаєте, наш убивця намагається вразити О’Доннел.

      – Саме тому він їй зателефонував. Тому так ретельно продумав місце злочину – щоб збудити її цікавість. Тоді, щоб переконатися, що його робота не залишиться без уваги, він набирає 911. А за кілька годин, коли ми вже стоїмо в кухні, телефонує в будинок із таксофона, щоб переконатися, що ми там. Злочинець утягує нас усіх. Правоохоронців. І О’Доннел.

      Маркетт запитав:

      – Вона усвідомлює, у якій небезпеці перебуває? У фокусі уваги вбивці?

      – Це її начебто не дуже вразило.

      – Що ж може налякати цю жінку?

      – Можливо, надісланий ним знак приязні. Еквівалент мертвої миші. – Джейн помовчала. – Не забуваймо, ми досі не знаємо, де кисть Лорі-Енн Такер.

      10

      Джейн не могла викинути з голови цю кисть, коли, стоячи в себе на кухні, нарізала холодну курятину для пізнього перекусу. Вона віднесла їжу до столу, де сидів її зазвичай бездоганно охайний чоловік: засукані рукави, дитяча слина на комірці. Чи є щось сексуальніше за чоловіка, який терпляче чекає, поки відригне його дочка? Реджина голосно ригнула, Гебріел засміявся. Прекрасна, досконала мить: вони разом, цілі й здорові.

      Тоді Джейн опустила погляд на нарізану курку й подумала про те, що лежало на іншій тарілці, на столі іншої жінки. І відсунула тарілку геть.

      «Ми всі просто м’ясо. Курятина. Чи яловичина».

      – Гадав, ти голодна, – сказав Гебріел.

      – Здається, передумала. Раптом курка перестала бути апетитною.

      – Через цю справу, так?

      – Якби ж я