Лора. Історія одного божевілля. Дарина Гнатко

дух іншої жінки – й щось таке темне й похмуре закупорсається в серці, потайною звіриною заворушиться в самих його глибинах. Тоді робилося їй неприємно навіть поглянути на нього й сам вигляд його вдоволеного, навіть декотрою мірою щасливого лиця робився для неї ледь не огидливим і з жахом розуміла, що вона… вона ненавидить Владислава.

      Ненавидить за постійні зради.

      За це вдоволення та щастя на його лиці.

      Але все минається… Миналася й та незрозуміла ненависть до чоловіка у серці Тетяни, як і його захоплення черговою коханкою.

      А потім у його житті з’явилася удовиця Матвієва.

      Тетяна спершу відчула пахощі нового парфуму, котрий був геть відмінним від тих – попередніх, котрі завжди пахлися нехай і різними, а все ж солодкуватими квітами. Ці ж парфуми були дещо зарізкими для жінки й одразу викликали в Тетяни стійку й бурхливу ненависть, мов відчула вона відразу ту небезпеку, що становила собою володарка терпких пахощів. Владислав почав тепер зникати з дому не лише на одну ніч, а вже на декілька днів, і Тетяна на все життя запам’ятала той день, коли вперше побачила ту, котра крадовила в неї чоловіка. Крадовила так нахабливо та зухвало, як не робила цього жодна його коханка.

      У той день вони з Лорою поверталися з прогулянки, коли біля скверу трапився їм на око відкритий екіпаж Владислава. Войтович був відсутнім удома вже три дні, й Тетяна, перш ніж побачила його супутницю, відчула, як напружується вся внутрішньо… А потім і її побачила… Розкішну та квітучу жінку з темним, наче вороняче крило, волоссям, що не було приховане капелюшком, а зухвало, виклично та дуже гарно спадалося на її пишні плечі хвилястими зміями, пасмами чорними та лискучими. Дещо вилицювате лице було гарним, безперечно дуже гарним. І Тетяна, передчасно змарніла й наче постаріла, відчула себе ледь не потворою, коли на ній зупинився погляд темних очей супутниці Владислава. Як поглянула, як позиркнула та на Тетяну недобре й одночасно переможливо… так, що Тетяну наче вогнем впекло тим поглядом. І в ту ж мить, без зайвих слів та пояснень, зрозуміла вона так ясно, як гожа днина, що ось же настав той час, та хвилина страшна, коли втратить вона Владислава. Більше двадцяти років жодна з його коханок не могла доскочити того, аби зруйнувати їхню родину, але ця вгодована пава… Тетяна й сама не відала того, звідки саме з’явилася в неї ця впевненість – але вона була й пазурами хижого птаха вп’ялася в її серце, враз спричинила такий біль, що Тетяна навіть похитнулася, відчувши, як паморочиться в голові й темніє світ у очах.

      Була б, певне, впалася, коли б тепла рука не підтримала її.

      – Мамочко, що з вами? Вам зле…

      Тетяна тільки головою хитнула.

      – Ні, люба, все гаразд. Просто…

      Теплі пальці Лори ледь не до болю вхопилися за холодну руку Тетяни.

      – Ніколи не пробачу таткові цю жінку!

      Тетяна, на якусь мить забувши про супутницю Владислава, з декотрим острахом поглянула на доньку.

      – Люба, він твій батько…

      Вродливе