Лихе око. Андрей Кокотюха

а прийшов із цим до неї в закапелок, Лора теж побачила певний знак. За замовчуванням Гайдук стукав у її двері, коли треба було поради. Своєю чергою, це означало: він нічого ще остаточно не вирішив, має певні сумніви, може й переглянути рішення, внести якісь корективи.

      – Я вірю. Не розумію ще до кінця своєї місії – але нехай, вірю, що ти на мене розраховуєш. Навіть знаю, чому.

      – Здивуй. Люблю, коли ти пояснюєш здогади. Твоя логіка – це щось.

      Лора пропустила лестощі повз вуха. Гайдук час від часу співав їй осанну. Але вона й без шефа знала ціну собі, своїм думкам та висновкам.

      – Ти – зацікавлена, отже, заангажована, суб’єктивна особа. До того ж великий і жахливий начальник. Я – стороння людина. Отже, можу оцінити ситуацію збоку. До всього, – іронічно посміхнулася, – молода жінка. Мене боятися не варто, навпаки, викликаю довіру. Плюс трішки, по-материнськи, повиховую твого родича.

      – Вадик Граф мені не родич. Або погано почула, або навмисне плутаєш. Бо ти не можеш погано почути, – Гайдук відповів такою само посмішкою. – А щодо материнського виховання – в яблучко. Є в мого протеже така особливість. Не зовсім відірвався від мамчиної цицьки. Хоча йому двадцять шість, час дорослішати.

      – І все одно: навіщо рвати з низького старту в той Житомир? Ти влаштував сина якоїсь своєї родички…

      – Маминої знайомої, – сухо поправив Гайдук.

      – Нехай, маминої знайомої, – погодилася Лора. – Коли так, то мати Вадима Графа годиться твоїй мамі в дочки. Припускаю: твоя мама – приятелька її мами, тобто бабусі нашого героя.

      – Логіка залізна, як завжди. Та хіба я цього тобі не казав?

      – Ні. – Лора заговорила сухо, діловито. – Мамина знайома з Житомира попросила про свого онука. А про його проблеми дізналася, відповідно, від своєї доньки. Чому донька жаліється матері? Бо сто відсотків удова або, швидше за все, давно розлучена. Немає батька чи іншого чоловіка, чий авторитет міг би виправити ситуацію. Взагалі – без стороннього втручання знайти роботу в Житомирі для свого сина-недоростка вона не може. Тут на допомогу приходить Вадикова бабуся. Вона телефонує твоїй мамі, бо знає, де і ким працює Данило Гайдук. Ти ж можеш відшити будь-кого, крім рідної матері, що цілком зрозуміло. Тому змушений порушити власні життєві правила, зробити виняток, зателефонувати, кому треба в Житомирі. Результат: Вадим Граф дістає роботу охоронця в одному з тамтешніх відділень банку «Омега». Я зараз усе правильно описала?

      – Наче при тому всьому була й сама все розрулювала, – визнав Гайдук.

      Лорине самолюбство вкотре було потішене.

      – Ти – відповідальна людина, Гайдуче. Не просиш за того, хто взагалі не годиться для такої служби. Отже, молодий чоловік відповідав усім критеріям.

      – Служив у армії, прикордонник, – кивнув шеф. – Характеристики з місця служби ніби непогані. В смислі, не герой, але й не бевзь. Тягнув лямку справно. Без особливого фанатизму, але й не філонив. Середнячок. Для Житомира, для невеличкого відділення,