Лихе око. Андрей Кокотюха

у свою кімнату й зачинитися там, не зважаючи на тих двох, що мешкали з нею і цілком справедливо хотіли потрапити на свої законні ліжка.

      Ніна в тій кімнаті не забороняла Романові нічого.

      І наступного дня він прийшов до неї знову.

      За пів року, на заздрість усім, вони одружилися.

      Надалі Ніна дозволяла Романові вважати себе головним у їхній парі. Він справді ухвалював рішення всюди, де їх від нього вимагали обставини. Проте насправді Ніні вдалося підкорити чоловіка. Секс без обмежень, злягання за будь-якої нагоди й будь-де, був для Мірошника звичним способом зняти напругу чи стравити пару. А Ніна в такий спосіб вправно створила ілюзію повної покори, насправді маючи змогу керувати чоловіком, м’яко диктувати свою волю й тримати сімейне життя та добробут під власним контролем.

      Чотири роки тому вона зазнала чи не першої за час їхнього спільного життя поразки.

      А найгірше – не розуміла, щиро не розуміла, чому всі повинні платити за скоєне зі спільної доброї волі.

      …Двері у ванну Роман лишив прочиненими, вони з Ніною давно не соромилися одне одного. Вона зайшла, сперлася спиною об одвірок. Якийсь час дивилася на сильні струмені, котрі розліталися від його плечей, а коли став боком, мовила:

      – Трошки схуднути треба.

      – Тобі добре. Годуй, не годуй – наче не в коня корм. – Роман вимкнув воду. – Кинь рушник.

      Ніна зняла з вішака синій волохатий рушник, простягнула. Мірошник витер гладенько поголений череп, стер краплі з тулуба, обмотав стегна.

      – У тебе повинні бути кращі ідеї, ніж когось убити, – сказав дружині.

      – Я права. Ти вбивати передумав. – Ніна переможно підняла голову.

      – Нехай це буде нашим планом «Б».

      – Отже, маємо план «А»?

      – Ти маєш. Я ж тебе знаю, на обличчі все написано.

      – То прочитай.

      – Нінко, не мороч мені яйця.

      – Хороша ідея. – Вона звільнилася від спідниці. – А загалом, я знаю, хто повинен заплатити за все.

      – Кажи.

      – Потім.

      Рушник упав на дно мокрої ванни.

      Вологий після вчорашнього дощику день перетік у тихий, надміру теплий, як для середини осені, вечір.

      Права жіноча рука розгорнула новий записник на першій клітчастій сторінці. Ліва стиснула простеньку кулькову ручку, куплену там само, де й блокнот, – у канцтоварах неподалік. Перш ніж писати, жінка все ж затримала руку біля верхньої клітинки. Нарешті старанно, друкованими літерами вивела:

      ЗОЯ ГРАФ (ГРАФИНЯ)

      Пальці вибили дріб на поверхні стола. Жінка ще трохи вагалася. Проте далі писала впевнено, вона вже все остаточно вирішила, склала потрібний список.

      ВАДИМ ГРАФ

      ЄВА ФРОЛОВА

      ВІКТОР ФРОЛОВ

      ДЕНИС СОТНИК (ДЕН)

      ГАЛИНА СОТНИК

      НІНА МІРОШНИК

      РОМАН МІРОШНИК

      Останнє в списку прізвище жінка жирно підкреслила.

      Трохи подумавши, провела