2061. Третя одіссея. Артур Чарльз Кларк

хоч нас перемоги й втрати ждуть,

      і хоч не та вже сила у руках –

      та сила духу ще міцна в серцях,

      що Час і Фатум виснажили геть;

      та наша сила волі каже нам:

      борись, шукай, знайди й не відступай![6]

      «Шукай, знайди…» Ну що ж, тепер він знав, що збирається шукати та знайти, бо точно розумів, де саме це буде. І якщо не станеться якогось катастрофічного форс-мажору, то ніщо інше не завадить йому зробити це.

      Досі він не ставив перед собою такої мети свідомо й навіть тепер не зовсім тямив, чому вона так раптово заволоділа його розумом. Завжди був упевнений, що застрахований від цієї лихоманки, якою знову заразилось усе людство – уже вдруге на його пам’яті! – та, схоже, він помилявся. Або могло так статися, що то несподіване запрошення приєднатися до списку обраних і стати одним із почесних гостей на борту «Юніверсу» розпалило в ньому таку уяву та пробудило такий ентузіазм, на які Флойд від себе навіть не сподівався.

      А могло бути й іще одне пояснення. По всіх цих довгих роках він і досі пам’ятав, яким глибоким розчаруванням для широкої громадськості виявилася тоді ота зустріч 1985-1986 років. І ось тепер з’явився шанс, останній для нього та перший для людства, влаштувати нову зустріч як слід, не давши більше жодному розчаруванню жодного шансу.

      Ще у XX столітті космічні об’єкти можливо було досліджувати лише за допомогою прольотів повз них спеціальних дослідних зондів. Цього ж разу відбудеться справжня посадка – така ж новаторська по-своєму, як і перші кроки Армстронга та Олдріна поверхнею Місяця у 1969-му.

      І доктор Гейвуд Флойд, ветеран місії на Юпітер 2010-2015 років, у своїй уяві полинув у відкритий космос, назустріч тій примарній гості, що знову поверталася до них із глибин Усесвіту, секунда за секундою набираючи швидкість, готуючись пройти навколо Сонця. А між орбітами Землі та Венери ця найвідоміша з усіх комет має зустрітися з іще не до кінця укомплектованим космічним лайнером «Юніверс» під час найпершого його польоту.

      Де саме мало статися це рандеву, ще не визначено, але Гейвуд Флойд своє рішення вже ухвалив.

      – Ну що ж, комето Галлея, я йду… – прошепотів він.

      Розділ 2. Перше спостереження

      Це неправда, що для того, щоб гідно оцінити істинну велич усипаних зірками небес, треба покинути Землю. Навіть у відкритому космосі зоряне небо має вигляд аж ніяк не чарівніший, ніж коли зовсім безхмарної ночі дивитися на нього десь із високої гори, далеко від будь-якого джерела штучного освітлення. Утім, навіть попри те, що за межами земної атмосфери зірки світять яскравіше, людське око не в змозі реально відчути цю різницю, і жодне оглядове віконце чи ілюмінатор не дозволять вам насолодитися таким приголомшливим видовищем, яке ви зможете спостерегти, коли лише одним-однісіньким поглядом охопите за раз аж половину небесної сфери.

      Одначе Гейвуд Флойд був цілком задоволений і тим зоряним краєвидом, який відкривався з ілюмінатора його каюти, а особливо в ті моменти, коли житлова зона опинялася на тіньовому боці космічної лікарні, що не тільки рухалася навколоземною

6

Ці рядки, як і попередні, – уривки з вірша Алфріда Теннісона «Улісс» (Ulysses).