Галицька сага. Майбутня сила. Петро Лущик

Читать онлайн.
Название Галицька сага. Майбутня сила
Автор произведения Петро Лущик
Жанр Историческая литература
Серия Галицька сага
Издательство Историческая литература
Год выпуска 2021
isbn 978-966-03-9536-7



Скачать книгу

ж умовила його, щоб теляток, які народжувала їхня корова, не продавати, а залишати собі. Зараз у них було вже три корови, менше, ніж в інших, але достатньо для того, щоб кожного ранку приносити на молочарню по два відра молока.

      – Справляєшсьи? – поцікавився Василь, спостерігаючи, як Олекса переливає принесене ним молоко у величезний баняк.

      – Та що тут тєжкого? – відповів той. – Во папери – то вже гірше! Скільки пишу – всьо не привчивсьи. Не моє то!

      – А що каже ваш Андрій? Як в него робота?

      – Та слава Богу, добре! І робота, і вся справа! Недавно казав мені, що поляки скрегочуть зубами, бо наше масло ліпше, ніж їхнє, в Європі не призвичаєні їсти що попало! Давай їм масло першого сорту! А наше масло й ліпше, і дешевше. То поляки й казяться!

      Олекса зафіксував у зошиті здачу Вовком молока й повідомив, що до неділі мають бути гроші.

      – Андрій казав, що того разу має бути більше, – говорив Мороз.

      – Файно, а то Мошко тілько питає мене, коли до него в склеп хтось прийде, бо в довг чогось давати не хоче.

      Олекса усміхнувся.

      – Та то всьо справа Андрія! – говорив він. – Попередив нашого жида, щоб не робив людей довжниками. Бо нема гіршої людини за ту, котрій щось позичив.

      Василь Вовк не став сперечатися із цими словами. А Олекса продовжував:

      – Мало того, його Шмунь хотів щось продати нашому Микиті (Мороз мав на увазі старого Нагірного), а в того не було грошей; тілько вийняв зошит, як тут вродивсьи Мошко, насварив на сина, зошит порвав, а Микиту вигнав.

      Почувши таке, Василь Вовк почухав потилицю.

      – Так, уміє твій шваґер переконувати! – відзначив він.

      Коли Василь пішов, один за одним принесли молоко інші перетинці. Кожен з них приніс якусь новину, яку удостоїли декількома словами залежно від її значущості. Найдовше поговорили з Яковом Смоляром. Він найбільше був поінформований про політику, тому вважався майже істиною в останній інстанції.

      – Вибори будуть, – повідомив він.

      Олекса скривився.

      – Не до добра то! – відзначив Мороз і поцікавився: – А куда?

      – До Сейму.

      – Високо!

      Звичайно, події у Варшаві мало цікавили перетинців; вони більше переймалися тим, що відбувалося поруч, ба навіть рішення місцевої ґміни сприймали лише тоді, коли це стосувалося їх безпосередньо. Тим не менше навіть такі нечасті з’яви у селі представників Українського національно-демократичного об’єднання – найбільшої легальної української організації, дозволеної в Польщі, все ж дозволяли селянам бути принаймні обізнаними у цьому. Щоправда, візити представників УНДО зазвичай частішали перед виборами, то й вони не переобтяжували увагу людей своєю присутністю.

      – Та що вони там вирішать? Поляки свого не попустять! Скільки там наших?

      – Двадцять штири.

      – А всіх?

      – Майже півтисячі! – повідомив Яків.

      – То що ти хочеш!

      Коли молочарню