Отаман. Виктор Вальд

на нього – ну чисто дурник сільський, простачок…

      – Умілий ворог і маскується вміло.

      – Авжеж! Точно сказали, Альберте Михайловичу. Досвідчений ворог! Ну, а так… Дурень дурнем… Виніс він парашу з камери й руку мені простягає. Думаю: як вмажу по пиці, так і вб’ю… Ну геть офіцерик дохлий. А він долоню випрямляє, а на ній ось те… що на столі. А ще кострубато каже, але зрозуміти можна. Мовляв, три дні не їв. Хлібця хоче.

      Варніч усміхнувся. У нього давно накипіло на цього помічника Пураса.

      – А що Пурас, не велів його обшукати?

      – Чому не велів? Я його й обшукував згідно з параграфом. І при затриманні, й особливо ретельно у нас. Самі знаєте. Догола. Речі прощупав, у всі можливі природні схрони людські заглянув і помацав. Не було у нього ні чорта. А тут…

      І конвоїр розвів руками.

      Альберт Михайлович глянув на срібний кишеньковий годинник.

      – Часу, як завжди, не вистачає. Роботи багато. А останній тиждень вже просто відчуваю, що падаю з ніг. Але ж нічого не вдієш – у Херсон з Миколаєва днями прибуває сам Залізний Фелікс! Який тут може бути відпочинок, коли потрібно місто приготувати і вичистити від усякої мерзоти. Чув про приїзд Дзержинського?

      Тищук люто затряс головою. Чекістську науку він досконально вивчив.

      – Не чув і не чую, – сказав упевнено.

      – Гаразд, – розсміявся уповноважений Варніч. – Може, порадуємо Фелікса Едмундовича? Може, змова якась? А може, в нього ще золото є? Зараз питання про експропріацію золота й валюти як ніколи важливе. Тягни офіцерика сюди.

***

      – Якби я не служив в ЧК… Якби я щодня не вникав у найскладніші й найзаплутаніші справи, то вигукнув би: маячня! Маячня все те, що зараз ми чуємо. За чотири роки було всяке. Було й таке, що і маячнею назвати – вже маячня. Тому краще все ж уточнювати й обговорювати, а не звинувачувати співробітника особливого відділу в недоробках і помилках…

      Після різкого виступу Аросєва в кімнаті запала тиша. Бо після слів голови Верховного революційного трибуналу України неодмінно має йти думка народного комісара внутрішніх справ РРФСР, а з 14 квітня ще й народного комісара шляхів сполучення РРФСР першого і незмінного голови ВЧК Фелікса Едмундовича Дзержинського. Але той мовчав, дивлячись у вікно, що виходило у внутрішній дворик Херсонської ЧК.

      Від цього тривалого мовчання всім відповідальним супроводжувачам Залізного Фелікса стало здаватися, що тісна кімната якимось незбагненним чином раптом почала перетворюватися на льодовик. А ще якихось десять хвилин тому всім було душно від тісноти й зачинених вікон.

      За годину настане перший літній день 1921 року. Це за календарем. А насправді сонце вже два тижні безжально атакувало Херсон, пронизуючи будинки від дахів до підвалів, випалюючи траву в численних парках і скверах та скручуючи листя на деревах. Вулиці пливли в спекотних міражах, а босоногі хлопчаки і чимало дорослих перебігали розпечені бруківки підстрибом.

      Навіть могутній Дніпро, який підкріпився щедрими теплими