Метаморфози. Нотатки лікаря про медицину та зміни людського тіла. Гэвин Фрэнсис

це первісне нагадування, що інколи за змінами годі встежити, а в тіла є власні ритми, поворотні точки й напрямки руху. Декого у вагітності жахає саме її невблаганність: точку неповернення пройдено, запущено процес, чия незвичність часом доходить аж до відчуженості, і байдуже, триватиме вагітність чи урветься, – для жінки життя більше ніколи не буде таким, як раніше.

      У більшості регіонів Сполученого Королівства жінка має право на переривання вагітності, якщо відчуває (і два терапевти своїми підписами підтверджують) ризик для фізичного чи психічного здоров’я. Процес підтвердження швидкий і тактовний – я підписував направлення щасливим заміжнім жінкам, вагітним від когось іншого, і підліткам, які не хотіли, аби про це дізналися батьки й перетворили їхнє життя на пекло. Тепер це буває вже значно рідше, ніж колись: завдяки сексуальному вихованню й доступності контрацептивів підліткових вагітностей у країні за 20 років стало вдвічі менше.

      Колись я бачив штучне запліднення. На жіночі яйцеклітини, що лежали на скляній таці, із піпетки крапнули спермою. Вони майже негайно запліднилися й почали дробитися, меншаючи з кожним подвоєнням, доки не виникла порожниста куля протоембріону – досі не набагато більшого від яйцеклітин. Новий організм починає збільшуватися не відразу – хімічні елементи яйцеклітини та сперматозоїда спершу просто з’єднуються в нові структури. Людське запліднення водночас і вражало, і здавалося буденним – наче запилення квітки бджолою.

      Сто років тому массачусетський лікар Данкан Макдуґалл зважував своїх пацієнтів перед смертю й одразу після неї. Маса тіла зменшувалася на 21 грам – отже, саме стільки важила душа. Насправді в нього просто були погані ваги: ані настання смерті, ані зародження життя маси тіла не змінюють. Просто припиняє чи починає існувати все, що нас тримає на світі, – відбувається ще одна трансформація.

      Коли я зустрів Ганну Мольєр, їй було 24. Її довге волосся було зав’язане у вузол і між консультаціями змінювало кольори, немов світлофор, а сама вона носила пурпурові чи сині сукні до кісточок. Вони з чоловіком Генрі перебралися до Шотландії з валлійських долин, і Ганна говорила з таким сильним акцентом, що мені часто доводилося перепитувати. Одного дня вона прийшла, розстібнула сумочку й виклала на мій стіл три смужки.

      – Я вагітна.

      – І як ви тепер почуваєтеся?

      – Ми цього не планували, якщо ви про це, але я народжуватиму.

      Після розмови про вітаміни, акушерок, УЗД та ранкову нудоту я дав їй направлення до жіночої консультації.

      Під час вагітності, яку вона жахливо переносила, ми часто бачилися. У Ганни стрибав тиск, її нудило, почалася печія, а спина боліла так, що жінка ледве ходила. «Більше жодних вагітностей, – сказала мені Ганна своєю співучою англійською. – Одна – і досить».

      Через шість тижнів після пологів вона принесла мені дитину –