Про військове мистецтво. Никколо Макиавелли

належить уникати такого роду майстрів, бо вони знищать короля і будуть тільки служити тиранії. Не спростовуйте мене прикладами сучасних королівств, тому що я не визнаю їх благоустроєними. У королівствах з хорошими установами у короля немає необмеженої влади, крім одного лише виключення – війська; це єдина галузь, де необхідне швидке рішення, а отже, єдина воля. У всьому іншому королі нічого не можуть робити без згоди ради, а радники завжди побоюватимуться, що поряд з королем з’являться люди, які під час миру хочуть війни, оскільки їм без неї не прожити. Однак я готовий бути поступливішим; не стану шукати королівства цілком благоустроєного, а візьму королівство, схоже на нині існуючі; в цьому випадку король так само має боятися людей, для яких війна є ремеслом; він має боятися їх тому, що життєвою силою всякого війська, без сумніву, є піхота.

      Якщо король не вживає заходів для того, щоб піхотинці його війська після укладення миру охоче поверталися додому і знову ставали до своєї роботи, він неминуче загине. Найнебезпечніша піхота – це та, що складається з людей, які живуть війною, ніби ремеслом, бо ти змушений або вічно воювати, або вічно їм платити, або вічно боятися повалення з престолу. Завжди воювати неможливо, вічно платити не можна – мимоволі залишається жити в постійному страху.

      Поки в моїх римлянах ще жила мудрість і громадянська доблесть, вони, як я вже говорив, ніколи не дозволяли своїм громадянам дивитися на військову справу як на ремесло, хоча могли платити скільки завгодно, бо весь час воювали. Римляни прагнули уникнути небезпек безперервного перебування громадян у війську. Та оскільки часи змінювалися, вони стали поступово замінювати новими людьми тих, хто вже відслужив свій термін, тож протягом п’ятнадцяти років легіон оновлювався повністю. Таким чином, до війська набиралися люди в розквіті сил, тобто від вісімнадцяти до тридцятип’ятирічного віку, коли ноги, руки і очі людини однаково сильні. Римляни чекали того, щоб ослабла фортеця воїнів і посилилася їхня хитрість, як це сталося пізніше, за часів загального падіння моралі.

      Октавіан, а за ним Тиберій вже думали більше про власну могутність, ніж про суспільне благо; тому, щоб їм легше було панувати самим, вони почали роззброювати римський народ і тримали на кордонах імперії одні й ті ж легіони. Однак їм здавалося, що для приборкання римського народу і сенату цього мало, і оn з’являється нове військо, яке отримало назву преторіанців. Це військо завжди стояло біля самих стін Рима і було ніби фортецею, що височіла над містом. Тоді й почали охоче дозволяти солдатам цих військ перетворювати військову службу в ремесло, – і наслідки цього позначилися негайно: знахабнілі солдати стали загрозою сенату і небезпекою для імператорів; багато кого з них було вбито безсоромними преторіанцями, які зводили і скидали з престолу кого їм було завгодно. Траплялося, що в один і той самий час з’являлося кілька імператорів, проголошених різними частинами військ.

      Такий порядок призвів насамперед до розподілу, а