Пармський монастир. Стендаль (Мари-Анри Бейль)

утік і дістався до Женеви; ми послали назустріч йому в Лугано…

      – В Женеву, ви хочете сказати, – з усмішкою поправив її канонік.

      Графиня доказала свою історію.

      – Для вас я зроблю все можливе й неможливе, – із запалом сказав канонік. – Можете розраховувати на мене. Я ладен навіть піти на ризик. Вкажіть, що мені зробити з тієї хвилини, коли з моєї вбогої вітальні зникне небесне видиво, що осяяло мені життя.

      – Підіть до барона Біндера, скажіть йому, що ви любите і знаєте Фабріціо з пелюшок, що він ріс у вас перед очима, бо ви постійно гостювали в нашому домі. Іменем дружби, якою вшанував вас барон, благайте його, щоб він через своїх агентів з'ясував, чи мав Фабріціо перед від'їздом до Швейцарії хоч одну зустріч із якимсь піднаглядним лібералом. Якщо помічники в барона кмітливі, він переконається, що тут ідеться лише про хлоп'яцтво. Звісно, ви пам'ятаєте, що в моїх пишних апартаментах у палаці Дуньяні висіли на стінах гравюри, де були зображені виграні Наполеоном битви. Мій небіж навчився читати, розбираючи по складах підписи під отими гравюрами. Мій покійний чоловік розповідав п'ятирічному синові про ці битви. Ми надівали йому на голову шолом мого чоловіка, малий тягав по підлозі його шаблюку. І от одного прекрасного дня він дізнається, що імператор, на якого молився мій чоловік, вернувся до Франції. Щоб прилучитися до свого кумира, Фабріціо мчить туди, як навіжений, але йому це не вдалося. Спитайте в барона, як він збирається покарати Фабріціо за це хвилинне шаленство.

      – Я забув вам дещо показати! – вигукнув канонік. – Ви зараз побачите, що я хоч трохи вартий того пробачення, яке ви мені подарували. Ось, – сказав він, порпаючись у паперах на столі, – ось донос отого ницого coltorto (лицеміра), гляньте на підпис: Асканьо Вальсерра дель Донго – він і заварив усю цю кашу. Вчора у канцелярії поліції я взяв його донос і вирушив до Ла Скала, маючи надію зустріти когось з одвідувачів вашої ложі і через нього дати знати вам про цей документ. Копія цього доносу вже давно у Відні. Ось ворог, з яким треба боротися.

      Канонік прочитав графині донос. Вони домовилися, що вдень через надійного посередника він надішле їй копію. До палацу дель Донго графиня вернулася з радістю в серці.

      – Колишній негідник став цілком порядною людиною, – сказала вона маркізі. – Сьогодні ввечері ми поїдемо до Ла Скала. Коли годинник покаже за чверть одинадцяту, ми випровадимо з нашої ложі всіх гостей, загасимо свічки, замкнемо двері, а об одинадцятій прийде сам канонік і розповість, що йому пощастило зробити. Ми з ним вирішили, що так буде для нього найбезпечніше.

      Канонік був дуже розумний. На це побачення він з'явився вчасно, виявив велику турботу й цілковиту щирість, що трапляється лише в тих країнах, де людські почуття не забиває марнославство. Його жорстоко мучив спогад про донос на графиню, який він зробив чоловікові, генералу П'єтранері. Тепер він дістав змогу очистити своє сумління.

      Вранці, коли графиня пішла від нього, він сказав собі: «Не інакше, як у неї роман з небожем!»