Пармський монастир. Стендаль (Мари-Анри Бейль)

берега якоїсь річечки з вузьким дерев'яним містком. Перед містком, праворуч від шляху, на відшибі стояла корчма під вивіскою «Білий кінь».

      «Пообідаю», – сказав собі Фабріціо. Біля в'їзду на міст понуро сидів на коні кавалерійський офіцер з рукою на черезплічнику. За десять кроків від нього троє кавалеристів без коней натоптували собі люльки.

      «Еге, ці люди можуть купити в мене коня ще дешевше, ніж він коштував мені», – подумав Фабріціо.

      Поранений офіцер і троє солдатів очікували, поки він під'їде.

      «А навіщо мені міст? – спитав себе наш герой. – Краще взяти праворуч і їхати берегом. Щоб вискочити з халепи, маркітантка, мабуть, порадила б мені рушити саме цією дорогою… Все це так, але якщо я дремену, завтра мені буде дуже соромно. Тим паче, що мій кінь прудконогий, а кінь у цього офіцера, мабуть, підтоптався. А надумає він зсадити мене з коня, я проскакаю геть».

      Так міркуючи, Фабріціо притримував коня і їхав дуже повільною ступою.

      – Гусаре, швидше! – владним голосом гукнув офіцер. Фабріціо проїхав кілька кроків і зупинився.

      – Хочете забрати в мене коня? – крикнув він.

      – Та ні! Під'їжджайте.

      Фабріціо подивився на офіцера, – у нього були сиві вуса і найчесніші очі. Хустка, яка перев'язувала ліву руку, червоніла від крові, права також була забинтована кривавою ганчіркою.

      «Ну, не він, так ці солдати схоплять коня за гнуздечку», – подумав Фабріціо. Але, придивившись, помітив, що солдати також поранені.

      – Ім'ям честі, – промовив офіцер з полковницькими еполетами, – стань тут на чатах і кажи всім зустрічним драгунам, кінним єгерям і гусарам, що в цій корчмі полковник Лебарон і він наказує їм приєднатись до нього.

      Старий полковник виглядав страшенно пригніченим і з перших же слів сподобався нашому героєві, який відповів вельми розважливо:

      – Мосьє, мене не послухають. Я замолодий. Тут потрібний ваш власноручний наказ.

      – Це правда, – сказав полковник, пильно придивляючись до Фабріціо. – Лароз, пиши наказ, у тебе здорова права рука.

      Лароз мовчки дістав записника з пергаментними аркушиками, черкнув кілька рядків і, видерши чвертку паперу, віддав її Фабріціо. Полковник повторив нашому герою наказ і додав, що через дві години, як належить, його заступить один з поранених кавалеристів. З цими словами він пішов зі своїми людьми до харчевні. Фабріціо нерухомо завмер при в'їзді на міст і дивився їм услід, вражений німою й похмурою скорботою трьох поранених солдатів. «їх ніби зачакловано лихими чарами», – подумав. Нарешті він розгорнув складений аркушик і прочитав наказ:

      «Полковник шостого драгунського полку Лебарон, командир другої бригади першої кавалерійської дивізії чотирнадцятого корпусу, наказує всім кавалеристам, драгунам, кінним єгерям та гусарам не переїздити через міст і приєднатись до нього в його штабі, в корчмі «Білий кінь».

Дано в штабі біля мосту через Сенту 19 червня 1815 року.За полковника Лебарона, пораненого в правицю і за його розпорядженнямвахмістр