Пармський монастир. Стендаль (Мари-Анри Бейль)

вам усім руки-ноги потрощило! Зграя пройдисвітів! Усі генерали продалися Бурбонам[96] і зрадили імператора!

      Фабріціо з подивом слухав таке страхітливе звинувачення.

      Близько десятої вечора маленький загін приєднався до полку біля входу в село з кількома вузенькими вуличками. Проте Фабріціо помітив, що капрал Обрі уникав розмовляти з офіцерами.

      – Тут ніяк не пройти! – вигукнув капрал.

      Усі вулиці були забиті піхотою, кавалерією, а головне артилерійськими передками та фургонами. Капрал Обрі звертав то в ту, то в ту, то в ту вуличку, але щоразу за двадцять кроків уже годі було пробитися. Лихі окрики й лайка стрясали повітря.

      – І тут командує якийсь запроданець! – вигукнув капрал. – Якщо у ворога стане кебети оточити село, всіх нас переловлять як собак. Гайда за мною, хлопці!

      Фабріціо озирнувся: з капралом ішло тепер лише шестеро солдатів. Розчиненою брамою вони ввійшли в загороду, з загороди – в стайню, а звідти через хвіртку – до саду. Якийсь час вони блукали навмання то туди, то сюди, нарешті перебрались через живопліт і опинилися в гречанищі. За неповні півгодини простуючи на крик і галас, вони знову вийшли на битий шлях, але вже за селом. Кинута зброя купами валялася в придорожніх ровах. Фабріціо вибрав собі рушницю. Але шлях, хоч який широкий, був такий забитий втікачами й возами, що за півгодини капрал і Фабріціо просунулися ледве кроків п'ятсот. Казали, що цей шлях веде до Шарлеруа.[97] На сільській дзвіниці вибило одинадцяту.

      – Гайда знову полем! – гукнув капрал.

      Тепер загін складався лише з трьох солдатів, Фабріціо та капрала. Не встигли відійти від битого шляху на чверть льє, як один солдат гукнув:

      – Далі несила!

      – І мені також! – сказав другий.

      – Отакої! Усім нам важко, – зауважив капрал. – Але слухайте мене, і все буде гаразд.

      Він помітив кілька дерев, що росли на межі посеред великого лану.

      – Під дерева! – скомандував він. А коли підійшов до дерев, додав: – Лягайте тут і не галасуйте. Але перед сном треба було б підкріпитися. Хто має хліб?

      – Я, – озвався один солдат.

      – Давай сюди, – владно звелів капрал.

      Він покраяв хліб на п'ять куснів і собі взяв найменший.

      – Хвилин за п'ятнадцять перед світанням, – сказав він, жуючи хліб, – наскочить ворожа кавалерія. Треба стерегтися, щоб нас не порубали. Якщо від кавалерії тікатимеш сам-один такою відкритою рівниною – тобі капут, а вп'ятьох можна врятуватися. Тримайтеся дружно при мені, стріляйте лише впритул, і я обіцяю привести вас завтра надвечір у Шарлеруа.

      За годину перед світанням капрал збудив свій загін і звелів перезарядити рушниці всім. З битого шляху, як і раніше, долітав гук, що не втихав цілу ніч. Здавалося, віддалік реве водоспад.

      – Тікають, наче барани, – простодушно сказав Фабріціо капралові.

      – Замовкни, шмаркачу! – обурено гукнув капрал.

      А троє солдатів – уся

96

Бурбони – королівська династія у Франції з 1589 до 1792 pp., скинута з престолу під час французької революції 1789–1794 pp. За часів Наполеона перебувала в еміграції, після його падіння повернулась до влади у Франції.

97

Шарлеруа – місто в Бельгії.