Гість Дракули. Олексій Вікторович Щуров

Читать онлайн.
Название Гість Дракули
Автор произведения Олексій Вікторович Щуров
Жанр Ужасы и Мистика
Серия
Издательство Ужасы и Мистика
Год выпуска 0
isbn 9785005194237



Скачать книгу

>ПОХОВАННЯ

      Року 17.., присвятивши деякий час мандрам по краях, куди не так вже й часто навідувалися мандрівники, я вирушив одного разу у супроводі приятеля, якого я визначу під іменем Оґест Дарвелл1. Він був старшим од мене на кілька років, а також людиною з величезними багатствами й давнього шляхетного роду – переваги з непереборною здатністю убезпечувати його від недооцінювання та переоцінювання. Деякі окремі обставини з приватного життя цієї особи перетворили її на предмет моєї уваги, цікавості і навіть поваги, проте ані церемонність його манер, ані рідкі напади тривоги, яка майже межувала з божевіллям – ніщо з цього не могло загасити моєї цікавості.

      Моє парубоцтво тільки розпочалося – а сталося це дуже раннього віку; але з тією особою я зблизився нещодавно: ми навчалися в одних й тих же школах і закінчили той же університет; його ж успіхи все ж перевищували мої, і він вже був глибоко обізнаний з тим, що називають світським життям, в той час як я був тільки неофітом. Опинившись у його вирі, я чув багато про минуле та теперішнє буття тієї особи; і хоча в тих чутках було занадто непереборних протиріч, все ж я зміг скласти усе до купи й прийти до висновків, що він – вельми непересічна особа і не належить до кола посередностей, і через які муки не намагався він приховуватися – він все одне був занадто помітним. Згодом я підтримував знайомство з ним і навіть намагався здобути його дружбу, проте останнє виявилося недосяжною метою; яку би приязнь до мене він зараз не виявляв, його деякі пристрасті його, здавалось, зараз згаслими, а інші зачаїлися глибоко в його серці: його відчуття були настільки загостреними, що я мав нагоду спостерігати за їх проявами – як би не намагався він стримати свої почуття, все рівно йому не вдавалося повністю їх приховати. Проте він так майстерно видавав одну пристрасть за іншу, що майже неможливо було вгадати її таємне походження, а вираз обличчя змінювався так швидко, що годі було вже й гадати по ньому про справжні причини. Напевно, він був жертвою непозбутньої тривоги; що спричиняло її – честолюбство, кохання, докори сумління, скорбота – щось одне з переліку або просто через його хворобливий темперамент я так і не зміг зрозуміти; усі обставини свідчили на користь кожної з причин, проте, як я вже казав, причини були настільки суперечливі та багатозначні, що про жодну неможливо було стверджувати напевно. Там, де існує таємниця, зазвичай має чаїтися зло: я не знаю, як це стосується справи, але в тій особі точно було щось подібне на перше і майже не було другого, як мені хотілося вірити. Мої знаки уваги приймалися підкреслено холодно; проте я був молодим і мене важко було відмовити від мети, і врешті-решт я здобув його певну прихильність і помірну довіру – стиглий плід спільних справ та коротких зустрічей, який називають близькістю або дружбою, залежно від змісту, який пов’язують з цими словами.

      Дарвелл вже встиг багато помандрувати широким світом; і я звернувся до нього по відомості з бажанням вирушити у заплановану подорож. У моєму потаємному бажанні я сподівався, що Дарвелл супроводжуватиме мене. Ця вірогідна надія також була породжена похмурим неспокоєм, який я помітив у Дарвеллі разом з тим піднесенням, яке моя пропозиція збурила у його душі, а очевидна байдужість до усього, що зараз оточувало його, тільки надавала моїй надії свіжих сил. Про своє бажання я спочатку натякав, а далі висловив його прямо, і хоча я майже не сподівався на відповідь, вона приємно здивувала мене: Дарвелл дав згоду; завершивши усі необхідні збори, ми вирушили у мандри. Ми проїхали кілька країн південної Європи, а потім скерували нашу увагу на Схід, адже там була з самого початку була кінцева точка наших мандрів; і саме під час моєї мандрівки тими землями сталася та пригода, до наслідків якої я маю пряме відношення.

      Здоров’я Дарвелла, – а за зовнішністю він у молодості виглядав міцніше за будь-кого, – з того часу сильно похитнулося без зовнішнього втручання будь-якої відомої хвороби: він не кашляв і його не мучили сухоти, проте щодня він ставав все кволішим. Він поводився все байдужіше та не зважав або скаржився на втому – натомість він впевнено втрачав вагу; він ставав все більш мовчазним і втратив сон, і врешті він настільки змінився, що моя стурбованість про Дарвелла стала такою ж безмежною, як і мої здогадки про небезпеку для нього.

      По прибутті в Смірну2 ми визначили кінцеву мету наших мандрів – подорож до руїн Ефесу3 і Сардів4, під час якої я мав намір вивести Дарвелла з теперішнього хворобливого стану – проте марно: здавалося, що розум його чинить супротив, а раптова урочистість його поведінки та жага продовжити те, що я вважав простою подорожжю заради задоволення, мало скидалася на поведінку іпохондрика і могла зашкодити хворому; проте я більше не давив на Дарвелла – і через кілька днів ми вирушили разом у супроводі тільки місцевого конюха і єдиного яничара.

      Ми проїхали півшляху до руїн Ефесу, залишивши позаду більш родючі околиці Смірни, і прямували дикою і знелюднілою глушиною по стежці через болота і урвища до кількох халуп, що тулилися до зруйнованих колон храму Діани5, – бездашних стін зруйнованих церков вигнаного християнства



<p>1</p>

Оскільки фрагмент, який розповів Дж. Байрон на віллі Діодаті не має назви, то літературознавці умовно називають його «The Burial» або «August Darwell». Саме «Поховання» вважають тим уривком, яким скористався Дж. Полідорі, створюючи «Вампіра» – Прим. перекладача.

<p>2</p>

Смірна – давньогрецьке місто в Малій Азії, нині – руїни на території сучасного турецького міста Ізмір. – Прим. перекладача.

<p>3</p>

Ефес – давньогрецьке місто в Малій Азії, славетне завдяки одному з семи див світу – храму Артеміди (по тексту – Діани), також було центром поклоніння цій богині. – Прим. перекладача.

<p>4</p>

Сарди – давня столиця Лідії, країни Малої Азії. – Прим. перекладача.

<p>5</p>

Діана – давньоримська богиня охоти та тварин, а також пізніше відома яка Трівія, богиня трьох шляхів, тому її зображення розташовували на перехрестях у знак її влади у над землею, на землі та під землею. Не оминуло Діану й ототожнення з Целестою, богинею місяця. Так чи інакше, давньоримська Діана в цьому поєднує риси давньогрецьких богинь Артеміди та Гекати. – Прим. перекладача.