Детективне агенство Кота Макса. Иван Будз

понятих хутро перерахували і склали офіційний акт. Потім усі пакети загрузили назад у контейнер, поставили нові пломби й залишили на варті двох поліцейських. Дага комісар Бур заарештував і під оплески присутніх посадив у поліцейську машину. Машини з гучними сиренами залишили привокзальну площу.

      Свідки цих подій також порозходились по домівках.

      А з-за дерева, що росло біля вокзалу несподівано прозвучало гучне двоголосе – «УРА-А-А-А!»

      Звичайно, це Макс зі своїм помічником салютували в честь удало закінченої операції.

      Наступного дня поліцейський відділок взяла в облогу чисельна армія журналістів і фоторепортерів. Бур не мав можливості навіть вийти пообідати.

      По місту поширювались дуже суперечливі чутки. Одні стверджували, що відомий у місті фінансист Даг не заарештований. І що він взагалі ніякого відношення до вчорашніх подій на річному вокзалі не має. Інші ж навпаки – свідчили, що саме Дага звинувачували в контрабанді хутром та пророкували йому довгострокове тюремне ув’язнення.

      Ці останні чутки активно розповсюджував Петик, який снував поміж репортерами, нашіптуючи їм страшні, жахливі відомості про ділягу Дага. Нібито він давно вже пов’язаний з усіма бандами та злочинними угрупуваннями їхнього міста, а бандит Перевертень ходить у нього в підручних, виконуючи всі доручення. Петик стверджував, що багато нерозкритих злочинів у місті й навіть убивств були вчинені саме на замовлення фінансиста. Репортери юрбою вертілись навколо Петика, записуючи його розповіді на диктофони.

      Таким чином, до другої половини дня городяни утвердилися в думці, що Даг є найстрашнішим злочинцем в їхньому місті.

      Петик попрацював на славу, виконуючи доручення Макса. Він так старався, що забув навіть про насіння. Тільки закінчивши цю важку роботу, він нарешті розмістився на сходинах поліцейського відділку й із насолодою взявся за своє улюблене заняття.

      – Гей, приятелю! Чи не збираєшся ти смітити отут, перед відділком? – зупинив його голос комісара Бура. Бур, скориставшись тим, що ряди журналістської братії трохи порідшали, вирішив усе ж вийти пообідати. – Мені здається, що твоє лушпиння я бачив учора біля вокзалу. Що можеш сказати на своє виправдання?

      Петик від такого натяку комісара ледь не поперхнувся насінням.

      – Ну що ви, шановний пане комісаре… Те лушпиння, яке ви ніби бачили вчора під деревом, зовсім не схоже на моє…

      – А звідки тобі відомо, що я бачив його під деревом? – комісар, примруживши очі та посміхаючись, поглянув на спантеличеного помічника детектива. – Інтуїція мені підказує, що ви з Максом таки приклали руки до вчорашніх подій на вокзалі. Так чи ні?

      – Звичайно… тобто ні, вельмишановний пане комісаре. Як ви могли таке подумати? – Петик поспішно заховав насіння. – У нас і права нема займатись подібними речами. Ми ж залишились без ліцензії…

      – Не думаю, що відсутність ліцензії може вас зупинити, – Бур дістав із кишені ліцензію Макса й протягнув її Петику. – Можеш повернути цей папірець своєму