Шлях додому. Брюс Кэмерон

і я гавкала, тоді в кімнату забігав Лукас, а саме цього я й хотіла! Але він сердився й казав «Не гавкай» кілька разів, не випускаючи мене й навіть не гладячи, попри мій неймовірний захват від того, що я бачу його.

      Я зрозуміла, що «Не гавкай» ще менш весела гра, коли до неї залучили вольєр.

      – Не думаю, що вона розуміє це, – сказав одного вечора Лукас Мамі. Ми погуляли в парку, пограли у м’я чика, і я почувалася неймовірно сонною.

      – Вона більше не гавкає на дверний дзвінок, – відповіла Мама.

      – Так, це правда. Тепер із дверним дзвінком Белла поводиться, як хороша собака.

      Я сонно постукала хвостом. Так, я була хорошою собакою.

      – Я завтра йду до невропатолога, – сказала Мама.

      – Може, я візьму лікарняний? Ми не можемо ризикувати, залишаючи її саму.

      – Ні, Лукасе, тобі не треба цього робити.

      Почувши слово «Лукас», я замахала хвостом і підвелася: раптом ми йдемо на прогулянку.

      – Не знаю, які є варіанти, – невесело сказав він. – Ти не можеш пропустити прийом у лікаря, бо до нього дуже складно потрапити.

      Я сіла й подивилася на Лукаса, на свою людину, насторожившись, попри втому. Щось відбувалося: вони з Мамою були дуже, дуже напружені.

      Я зробила «Сидіти», була хорошою собакою, виконуючи «Не гавкай», але, здавалося, це не допомогло.

      Рано-вранці наступного дня, приблизно в той час, коли Лукас зазвичай робив «Пішов на роботу», ми втрьох вийшли на прогулянку. Я обожнювала, коли ми гуляли разом!

      Вийшовши з дверей, ми одразу перейшли на інший бік вулиці, як і завжди. Я відчула запах Мами-Кішки з лігва.

      – Бачиш? – промовив Лукас. – Тут нова огорожа. З обох боків нейлон. Я точно не зможу обпертися ногою об сітку й перелізти. А ланцюги тепер масивні й приварені просто до стовпів. Щоб перерізати їх, потрібні промислові болторізи.

      Мама насупилася.

      – Стривай, то ти різав огорожу?

      – Ні. Ґантер сказав, що це я, але мені ніколи не доводилося цього робити. Я просто викручував дроти плоскогубцями.

      – Рада це чути. Може, ти підскочиш, схопишся за верхню рейку й перестрибнеш на той бік?

      – Можна спробувати, – кивнув Лукас. – Але Белла залишиться по цей бік. А мені потрібно, щоб вона залізла в підвал і загнала котів до моєї сітки.

      – А якщо ти залізеш туди сам, зможеш піймати їх сіткою?

      – Можливо. Я хочу спробувати.

      – А якщо я піду з тобою?

      Лукас усміхнувся Мамі.

      – Там унизу доволі гидко.

      – О, я бачила й гірше, – відповіла вона.

      – Можливо.

      – Коти можуть вилізти з двору? – Мама торкнулася тканини, що висіла на огорожі. – Думаю, вони могли б видертися по цьому.

      – Гадаю, могли б, але в задній частині двору вони вирили прохід під рамою, де була погнута стара огорожа, тож, імовірно, входять і виходять крізь той отвір.

      – Як думаєш, навіщо він установив нову огорожу? – запитала Мама.

      – Якщо чесно, гадаю, що він хоче перешкодити мені виловити решту котів. Хоче