Проект «Україна». Галерея національних героїв. Отсутствует

нальотам гомінданівської авіації.

      У вересні 1950 року Павло Федорович був призначений начальником Головного штабу – першим заступником головнокомандуючого Військово-повітряними силами. На цій посаді його і застали події 1953 року, коли в боротьбі за владу після смерті Сталіна зіткнулися два угруповання – очолюване Хрущовим, якого підтримувала армія, і Берії. Батицький брав участь в арешті Берії й особисто виконав вирок суду в бункері штабу Московського військового округу. Про це йде мова у відповідному акті, підписаному 23 грудня 1953 року: «Цього числа о 19 годині 50 хвилин на підставі присуду Спеціальної Судової Присутності Верховного Суду СРСР від 23 грудня 1953 року за № 003 мною, комендантом Спеціальної Судової Присутності генерал-полковником Батицьким П. Ф., у присутності Генерального прокурора СРСР дійсного державного радника юстиції Руденка Р. А. і генерала армії Москаленка К. С. здійснено вирок Спеціальної Судової Присутності по відношенню до засудженого до вищої міри кримінального покарання – розстрілу – Берії Лаврентія Павловича».

      У серпні 1954 року П. Ф. Батицький був призначений командуючим військами Московського округу ППО. З березня 1965 року – перший заступник начальника Генерального штабу Збройних сил СРСР, а з липня 1966 року – головнокомандуючий військами протиповітряної оборони країни – заступник міністра оборони СРСР. 7 травня 1965 року «за вміле керівництво військами і особисту мужність, виявлену в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками», П. Ф. Батицькому присвоїли звання Героя Радянського Союзу, а в 1968 році вище військове звання – маршал Радянського Союзу. У 1970 році Павло Федорович брав участь в операції «Кавказ» – радянській допомозі Єгипту у війні з Ізраїлем.

      У 1978 році, через незгоду з включенням ППО до складу прикордонних військ, П. Ф. Батицький покинув посаду головнокомандуючого ППО. Помер Павло Федорович 17 лютого 1984 року в Москві.

      Єременко Андрій Іванович

      (1892—1970)

      Воєначальник, маршал, полководець, що зіграв значну роль у Великій Вітчизняній війні

      Син українського селянина, він народився 2 (14) жовтня 1892 року в селі Марківка (нині селище міського типу Луганської області), свою долю з армією пов’язав у 1913 році. Точніше, був змушений пов’язати – прийшов час призову. Через рік почалася війна, рядовий Єременко воював спочатку в Галичині, потім на Румунському фронті. Коли Луганщина була зайнята німецькими військами, Андрій організував партизанський загін, що боровся з окупантами. Згодом цей загін влився в Червону армію.

      У роки громадянської війни Андрій Єременко служив у 1-й Кінній армії С. М. Будьонного, пройшов шлях від рядового червоноармійця до начальника штабу полку. Після війни були роки навчання – у 1923 році молодий командир закінчив Вищу кавалерійську школу, в 1925-му – курси удосконалення комскладу, в 1935-му – Військову академію імені Фрунзе. З серпня 1937 року А. І. Єременко командує кавалерійською дивізією, а з 1938 року – 6-м кавалерійським корпусом, разом з яким брав участь у