Маленькі чоловіки. Луиза Мэй Олкотт

особливо коли вони дізналися, що порушення цього закону буде каратися позбавленням права ласувати різними смачними речами – нагородою, обіцяної гідним.

      Зателенькав дзвоник, і всі рушили обідати. За столом хлопчики жваво обговорювали список ласощів, яким Дейзі мала частувати їх, якщо вони того заслужать.

      Дейзі безмежно вірила у свою плиту, обіцяла все що завгодно, якщо тільки тітка навчить її куховарити як слід. Слова Дейзі стривожили пані Джо, бо деякі з включених у список страв вона зовсім не вміла готувати, наприклад, весільний пиріг, якийсь особливий льодяник, а також суп з оселедцем і вишнями. Цей суп, виявляється, дуже любив пан Баер, який і запропонував внести його до списку – до розпачу своєї дружини, що поняття не мала про німецьку кухню.

      Дейзі хотіла взятися за куховарство негайно після обіду, але їй дозволили тільки налити в казанок води для чаю й випрати свій фартух, який так забруднився, ніби вона готувала великий різдвяний обід. А потім її послали гратися в інші ігри до п’ятої години: дядько Фриц сказав, що багато вчитися, навіть куховарству, не дуже добре для дітей, а тітка Джо знала, як швидко набридають нові іграшки, якщо ними гратися занадто часто.

      Усі в цей день були надзвичайно уважними до Дейзі. Томмі обіцяв нарвати для неї бобів зі своєю грядки, тільки-но вони визріють (хоча поки на грядці росла одна тільки лобода). Нет запропонував приносити дрова, Надутий Качан дивився на куховарочку з мовчазною побожністю, як на якесь божество, Нед почав влаштовувати маленький холодильник для нової кухні, а Демі з пунктуальністю, вельми похвальною в такому юному віці, пішов за сестрою в дитячу, щойно пробило п’ять годин.

      Було ще рано пити чай, але Демі так просив, щоб Дейзі дозволила йому увійти й допомогти їй, що відмовити йому було неможливо. Він затопив плиту, бігав туди-сюди, виконуючи різні доручення, і з великим інтересом стежив за приготуванням своєї вечері. Пані Джо керувала куховарством, але не могла весь час перебувати в дитячій, бо була дуже зайнята – їй потрібно було вішати чисті фіранки на вікна.

      – Попроси в Ейзі чашку сметани, – перш за все розпорядилася вона, – тоді, щоб тісто було легким, не доведеться додавати багато соди – я її не люблю.

      Демі кинувся вниз і повернувся зі сметаною й забрудненим ротом. Він спробував сметану, вирішив, що вона дуже кисла й пиріжки вийдуть неїстівними.

      Пані Джо скористалася нагодою і, стоячи на складній драбині біля вікна, на яке вішала фіранку, прочитала коротеньку лекцію про хімічні властивості соди. Дейзі пропустила її слова повз вуха, а Демі слухав уважно й усе зрозумів, що й довів короткою, але діловою заввагою:

      – Розумію. Сода знищує кислоту, від шипіння тісто стає легким.

      – Насип майже повну чашку борошна, Саллі, – вела далі зі своєї драбини пані Джо, – і додай в неї трохи солі.

      – Здається, скрізь потрібно сипати цю сіль! – вигукнула Саллі, якій набридло відкривати коробочку з-під пігулок, наповнену сіллю.

      – Сіль,