Маленькі чоловіки. Луиза Мэй Олкотт

поки я збиратимуся? – запитала пані Баер, водночас швидко розкладаючи на полицях білизну.

      – Не знаю, – відповіла Дейзі, схопившись за двері й ліниво гойдаючись на них. – Ляльки та іграшки мені набридли. Як було б добре, якби ти, тітонько Джо, придумала якусь нову гру для мене.

      – Добре, я постараюся придумати, але на це потрібен час, моя люба. А поки чи не хочеш зійти вниз і подивитися, що готує Ейзі на сніданок?

      – Хочу, якщо тільки вона не сердита.

      І Дейзі вирушила на кухню, де повновладно панувала негритянка Ейзі.

      Через п’ять хвилин дівчинка повернулася веселою, зі шматочком тіста в руці й борошном на кінчику носа.

      – Можна мені покуховарити з Ейзі, тітонько? Ми робитимемо пиріжки. Вона сьогодні добра й дозволила мені допомагати їй. А це так весело! – одним духом випалила Дейзі.

      – От і добре! – сказала пані Баер, дуже задоволена, що Дейзі знайшла собі розвагу: адже іноді зайняти одну дівчинку важче, ніж дюжину хлопчиків. – Іди куховарити й залишайся на кухні, скільки хочеш.

      Дейзі чкурнула вниз, а тітка Джо сушила собі голову, придумуючи для неї нову гру. Нарешті якась, мабуть, щаслива думка прийшла їй у голову, бо вона усміхнулася й, зачинивши шафу, прошепотіла:

      – Я постараюся зробити це!

      Ніхто в той день так і не дізнався, що придумала тітка Джо.

      Вона тільки сказала Дейзі, що купить їй сьогодні нову гру. Дівчинка так розхвилювалася, що по дорозі в місто тільки те й робила, що ставила запитання, не чекаючи на них відповідей.

      Тітка Джо залишила її в матері, щоб вона погралася з маленькою сестричкою Джозі, а сама рушила за покупками. А коли повернулася з різними пакунками й пакетами, Дейзі вже так замучила невідомість, що вона запропонувала негайно їхати назад, у Пламфілд.

      Але тітка Джо хотіла поспілкуватися з сестрою, тож Дейзі мимоволі була залучена до розмови. Вона сиділа на килимі й смішила пані Брук, розповідаючи їй про пустотливі витівки хлопчиків.

      Дейзі ніяк не могла зрозуміти, коли тітка Джо встигла відкрити свій секрет пані Брук, але незабаром стало очевидно, що її мама все знає.

      Одягаючи на Дейзі капелюшок і цілуючи її рожеве личко, вона сказала:

      – Будь хорошою дівчинкою, Дейзі, й навчися цікавій та корисній грі, яку тітка купила для тебе. З її боку дуже мило, що вона хоче гратися з тобою, бо сама вона не особливо любить цю гру.

      Пані Брук і тітка Джо весело розсміялися, змусивши Дейзі пройнятися ще більшим здивуванням.

      По дорозі в екіпажі щось задзвеніло.

      – Що це дзвенить? – запитала Дейзі, настороживши вушка.

      – Нова гра, – відповіла тітка Джо.

      – З чого ж вона зроблена?

      – Із заліза, жерсті, дерева, міді, цукру, солі, вугілля й безлічі інших речей.

      – Як дивно! А якого вона кольору?

      – Всіляких кольорів.

      – А вона велика?

      – Трохи велика, але місцями не дуже.

      – Я коли-небудь її бачила?

      – Часто, але не таку чудову, як ця.

      – Що ж це може бути? – гадала Дейзі, підстрибуючи від