Маленькі чоловіки. Луиза Мэй Олкотт

не розумів, що на ній зображено.

      – Це моя картина, – сказав хтось.

      Нет обернувся й побачив Демі, вбраного в нічну сорочку. Він порізав палець і ходив до тітки Джо, щоб вона його перев’язала.

      – Хто ж тут намальований? – запитав Нет.

      – Це Христос. Він благословляє дітей. Хіба ти нічого не знаєш про Нього? – з подивом запитав Демі.

      – Знаю… Трохи, проте мені хотілося б знати більше. Він видається таким добрим, – відповів Нет, все пізнання якого про Бога полягало лише в тому, що він часто чув, як вимовляли Його ім’я всує.

      – Я знаю про Нього все, – сказав Демі, – й дуже люблю розповіді про Нього, бо все це правда.

      – Звідки ж ти дізнався?

      – Мені розповів дідусь. Він знає все і вміє розповідати чудові історії. Коли я був маленьким, то грався з його книжками та будував з них мости, залізниці й будинки.

      – А скільки тобі років?

      – Уже пішов одинадцятий.

      – Ти знаєш багато різних речей, адже так?

      – Так. Бачиш, яка в мене велика голова! Дідусь каже, що мені доведеться довго вчитися, щоб її наповнити. Ось тому я й намагаюся набивати її швидше.

      Нет засміявся такому дивному поясненню, а потім серйозно сказав:

      – Розкажи мені, будь ласка, про Нього.

      – Одного разу я знайшов дуже красиву книжку, – почав Демі, – й хотів погратися нею, але дідусь сказав, що не можна цього робити. Він показав мені картинки й розповів, що на них намальовано. Мені дуже сподобалися історії про Йосипа і його злих братів, про маленького Мойсея, який плавав у кошику річкою, але найбільше я полюбив розповіді про Ісуса Христа, й дідусь стільки раз їх мені повторював, що я вивчив усе напам’ять. Він подарував мені цю картину. Якось я захворів, і її повісили в цій кімнаті. Мені швидко вдалося одужати, тож я вирішив залишити її тут, щоб інші хворі діти могли дивитися на неї.

      – А навіщо Він благословляє дітей? – запитав Нет, який не міг відвести очей від обличчя Христа.

      – Бо Він любив їх.

      – Це були бідні діти? – з цікавістю запитав Нет.

      – Так, мабуть, бідні. Бачиш, як погано вони одягнені, і їхні матері очевидно теж небагаті. Ісус Христос любив бідних, допомагав їм і умовляв багатих, щоб вони були добрішими до них. І бідні дуже, дуже любили Його! – гаряче говорив Демі.

      – Він був багатий?

      – Ні, дуже бідний. Він народився в печері, а коли виріс, у Нього не було ніякого житла й не було чого їсти, якби люди не давали Йому їжу. Він ходив усюди й проповідував, намагаючись зробити людей кращими. А потім злі люди вбили Його.

      – За що вони Його вбили? – запитав Нет і сів на ліжку, щоб краще чути.

      Йому так хотілося дізнатися більше про Христа, який любив бідних.

      – Я розкажу тобі. Тітка Джо не розсердиться за це.

      І Демі сів на сусідньому ліжку, дуже задоволений, що може розповісти свою улюблену історію такому уважному слухачеві.

      Через деякий час няня зазирнула в кімнату, щоб подивитися, чи заснув Нет, але