Мисливські усмішки. Остап Вишня

їхні ходила, й церкву забула, й лаятись перестала…

      І треба було їй позичити Христі свою череп’яну (ну, зовсім нову-новісіньку!) ринку. А та розбила!

      – Так така ти, сяка-така, свята та божа!! Живою до Бога лізеш! А ринку розхокала та тоді: «Сестрице, не лайся!» Не лайся? А купить мені таку ринку Бог твій одвентиський?! Очі під лоба закотила, та вже й Варвара, думаєш, великомучениця?! Береш, страмнюча, ринку, не бий, голова б у тебе тріснула.

      І в першу неділю пішла до церкви. Ще й на часточку понесла…

* * *

      Грім серед ясного неба! У неділю сходка! Голова сільради заявляє:

      – Жінка має однакові права з чоловіком! Коли котрий битиме чи лаятиме, має право кожна вести його до розправи… Тут ми з ним знаємо, що зробити! Вибирайте делегаток!

      «Владики» всміхаються!

      – Варитиме, положим, моя, як і досі варила!!

      А дід Глушко пихнув люлькою, сплюнув та:

      – Ото й мою в делегатки?! Та не буде діла!!

      А і в баби Глушчихи, і в тої, що «варитиме, як і варила», десь далеко-далеко, аж-аж-аж ондечки, вогники блим нули…

      Як темної ночі на глухім болоті Іванові хробачки блимають…

      «Ох і лікували нас…»

      1921 рік… Бачите: он на колодках баба сидить у синенькій кохті, в полотняній спідниці, в теплому платку й у величезних «солдатських» черевиках?

      Знаєте, хто то такий?

      То пасічанський «професор», баба Палажка, що вже років чи не з п’ятдесят непохитно й непорушно стоїть (чи сидить) на варті охорони здоров’я пасічанського населення.

      Бабі Палажці, що ото на колодках сидить, років уже з дев’яносто, але рука в неї й досі тверда, і як середньовічний лицар колись меча держав, так баба Палажка міцно держить у своїй руці іржавого ножа, коли «одхватує» пупа новонародженому рабу Божому Свиридові чи рабі Божій Килині…

      – Таїнственная баба! – каже кровельщик Гнат Порфирович. – Усьо знаїть!

      У тої «таїнственної баби», в її старечих борознявих руках «тайни житія і смерті» Богом дорученого їй населення…

      – Чи-лі какая, примєрно, бешиха, чи там глаз, чи пристріт, чи сояшниця, – баба єтая, ну, как ото рукою знімаєть… Такая ото баба… Уп’ять же таки: зуби, переполох, простуда, чи-лі какой-небудь вас «огник» поприщить, – усьо єто баба Палажка достоменно проізошла й на все єті болісті їй просто-таки вроді рукою махнуть… А що вже возьміть, примєрно, «пупи», какіє вам будіть завгодно, пускай то будіть пуп мужеськой чи, наоборот, женський, єто бабі Палажці без уніманія: як оріхи лущить… Да-а! Баба, безусловно, знающая, ну, вже ховатися нічого, – таїнственная баба… Нічого не поділаєте: такая в неї робота. Медицинская…

      Баба Палажка, по-мойому, значно професоріша від самого професора.

      Бо що таке професор чи доктор?

      Вони тільки по книгах можуть здоров’я охороняти.

      А баба Палажка без книжок і закони деякі видає («закривай дитину чорною хусткою, бо зглазять!» і т. д.), і сама безпосередньо власними руками, власним язиком і власним іржавим ножем охороняє те здоров’я…

      – Ніякі дохтурі ваші цього не зничтожать, а я зничтожу!

      Це так про бешиху…

      – Он у Пріськи. Не