Мисливські усмішки. Остап Вишня

про тебе там пишуть… То такі слова є… Ну й ухопилися за ті слова й пишуть… Нема кращих слів… А вони не страшні… Ніхто нікого не підтягує…

      ………………………………

      Вишневі усмішки сільські{35}

      Пам’яті матері моєї, бо їй першій усміхнувся я

      Подорожні враження

      Традиційно почнемо. Як і всякий порядний «власний кореспондент».

      Різниця тільки та, що всякий «власний» пише свої подорожні враження за два приблизно тижні до від’їзду, а я не встиг, і от доводиться писати, приїхавши вже на місце «капітального ремонту».

      Я, мабуть, мину, як я до вокзалу їхав. По-перше, це для вас не дуже цікаво, а по-друге, я не їхав, а йшов, пильно придивляючись, щоб по дорозі хто не хапнув з таратайки клунка з речами. Отже, за той час враження не було ніякісінького, крім «клунка». А клунок – так воно завжди клунок.

      А далі вже пішли й «враження»…

      Чимале враження на мене справили два грізних запитання дебелої молодиці, що стояла на східцях у вагоні з коромислом в руках.

      Перше запитання – це: куди я пру, а друге: чи не повилазили в мене очі.

      Я галантно відповів, що «пру» я в вагон і що очі в мене поки що на місці.

      На все це резолюція молодицина була така:

      – Чорти їх тут носять!

      Але спасибі «чортам». Вони таки внесли мене в вагон, розсунули по дорозі ще з п’ять молодиць і посадили скрученим у чотири погибелі на власний клунок.

      Доки вдарив третій дзвінок, дихання в мене збільшилося на 10, а пульс на 20–30 за хвилину.

      Я, знаючи з медицини, що в моєму розпорядженні для дихання й для пульсу ще є одиниць по 10, особливо не хвилювався…

* * *

      Бам! Бам! Бам!..

      Сіп!

      – Ох! (це я так.)

      Бо відкинуло мене назад на чийсь поперек і поклало мою потилицю в задньої сусідки якраз на те місце, де поперек у неї переходить у «далі».

      Там я й прикипів…

      А передня сусідка швиденько гупнула мені на те місце, де мої груди переходять у «далі»… Сіла та ще й (хай їй легенько ікнеться!) крутонулася разів зо два – умощувалась.

      Звідси й «ох!».

      «Прощавай, – подумав, – Харків!»

* * *

      Пахло потом… Пахло молоком (коров’ячим)… Пахло… Та чим тільки не пахло?!

      – Різні на світі запахи бувають! – казав мені колись один хороший чолов’яга, Кіндрат, що свого часу «з горілки» вмер.

      І таки правду казав.

      Бо справді: «Різні на світі запахи бувають»…

      Особливо в вагоні й особливо коли відпочивати журналіст їде.

      Весняні запахи…

      …Сиділа на «грудях моїх», мабуть, середнячка. Бо куркульки я не витримав би, а від незаможниці було б, напевно, легше.

      Я потихеньку стогнав, ніжно пригортаючись обличчям до попереку задньої сусідки, а середнячка, сидячи на моїм власнім животі, голосно лускала насіння.

      А за вікном жита красувалися, пшениці наливалися, голубіло волошками по житах, зозулило лагідно по лісах…

      А за вікном сріблом у сояшних батогах жайворонило… А за вікном:

      …немає меж… і де кінці,

      що ставили

35

Вишневі усмішки (Сільські). – Х. – К.: Книгоспілка, 1924. – 71 с. (Б-ка «Книгоспілки». Серія гумору і сатири. № 7). До збірки ввійшло 17 творів. Книжка тричі перевидавалася в цьому ж видавництві – 1924, 1925 і 1927 року.