Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття. Коллектив авторов

білі, зовнішні – переважно синюваті, інколи – жовті в місцях пілястр і карнизів тощо. Червоною смугою підводили стіну на стику із присьбою і долівкою, синіми або червоними смугами інколи обводили вікна. Для стін, печі долівки також був притаманний художній розпис (квіти, вазони, смуги тощо).

      Вкривали житло чотирисхилими солом’яними дахами на кроквах. На всю поверхню даху ішли сніпки, укладені коренем вниз («плескачі», «плоскіні»), що надавало їй гладкої поверхні, лише стріху, ряд під гребенем і кути вшивали сніпками коренем вниз – «стріхачами» («головастими»). Таке пошиття називали «стріхою з карбами». Вивершував дах вал м’ятої соломи («гребінка», «грубінь», «верх»), який закріплювали рядом кізликів («кізлині», «півзині», «слазині»).

      У вирішенні фасадів подільського житла помітну роль відігравала пластика глини, що надавало стінам рельєфності: своєрідним продовженням стін була висока і широка глинобитна «присьба», яка оточувала хату в нижній частині з усіх боків, «карниз» («ґзимс»), що охоплював будівлю у верхній частині, у місцях стовпів каркаса – пілястри («філяри»).

      У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. на території Покуття майже одноосібно побутували відкриті зверху двори, у яких житлові і господарські будівлі розташовувались довільно.

      Для місцевого будівництва притаманна низка перехідних рис, зокрема, тут чітко виділяються два ареали (придністровський і прикарпатський), перший з яких тяжіє до подільського культурного масиву, другий – до гуцульського. Основними матеріалами, які використовували покутяни під час спорудження осель, були деревина і глина. Домівства споруджували переважно у каркасно-дильованій техніці («хата в замітник», «хата в заміть», «хата в закид»). Здебільшого використовували смерекове дерево, на стовпи каркаса і підвалини ішов дуб. Місцевою особливістю каркасних стін була наявність навскісних риґлів («скосяків»), зарубаних у платву та підвалину. У бокових площинах «слупів» і «скосяків» вибирали поздовжні пази («ґари»), куди заганяли краї «замітника».

      У прикарпатській частині, поряд із каркасно-дильованою, часто застосовували й зрубну техніку («хата в вуглах», «хата в вусах», «хата в зруб», «хата в ценьк»). Інколи ці дві техніки поєднувались в одній споруді. Зруби складали з колод та півколод і в’язали по кутах простими одно- чи двосторонніми врубками.

      Стіни дерев’яних будівель знадвору і зсередини клинцювали і вкривали товастим шаром глиносолом’яної суміші («мастили»). Зрідка, переважно безпосередньо на передгір’ї, зовнішні стіни залишали відкритими (інколи промащували лише незначну частину стіни навколо вікон). З просуванням у північно-східному напрямку зрубні житла поступово витісняють зрубно-каркасні та каркасно-дильовані. Поряд із вищеописаними, у деяких селах Коломийського району траплялась оригінальна в конструктивному плані хата з дахом на пристінних стовпах (яка побутувала й на півдні Надсяння).

      У придністровській частині Покуття,