Гріхи батьків. Джеффри Арчер

адже бідолаха був на милицях.

      – Ви розмовляли? – поцікавилася Емма.

      – Ні, він здавався дуже сором’язливим. У будь-якому випадку Крістін не випускала його з свого поля зору.

      – Крістін?

      – Вона в той час була корабельною медсестрою, працювала разом із доктором Воллесом. І вони, безперечно, врятували Тому Бредшоу життя.

      – І більше ви його ніколи не бачили?

      – Коли ми причалили у Нью-Йорку, я лише помітила, як він сходив на берег із Крістін.

      – Він покинув корабель разом із Крістін? – стривожилася Емма. – А з ними був доктор Воллес?

      – Ні, лише Крістін та її хлопець Річард.

      – Річард? – Емма відчула неабияке полегшення.

      – Атож, Річард… Не можу згадати його прізвища. Він був третім офіцером. Невдовзі одружився з Крістін, і ми більше ніколи не бачили їх обох.

      – Він був гарним чоловіком? – наполягала Емма.

      – Том чи Річард? – уточнила Пеґґі.

      – Чи можу я запропонувати тобі щось випити, Пеґ? – запитав молодик, котрого Емма ще не зустрічала, але мала відчуття, що побачить його профіль пізніше цієї ночі.

      Емма мала рацію, і вона не спала ні під час, ні після візиту, оскільки на думці мала зовсім інше.

◾

      Наступного ранку, вперше за час плавання, Емма опинилася в інформаційному бюро раніше за всіх.

      – Приготувати перелік пасажирів до висадки? – поцікавилася вона, коли нарешті Пеґґі спромоглася ввійти.

      – Ти – перша з тих, кого я знала, котра визвалася добровольцем на цій роботі, – зауважила Пеґґі, – але прошу дуже. Хтось же має переконатися, що все збігається, якщо імміграційна служба вирішить повторно перевірити якусь інформацію про пасажирів, коли ми пришвартуємось у Нью-Йорку.

      Емма зайшла до службового приміщення. Відклавши поточний список пасажирів, вона звернула увагу на теки колишніх членів екіпажу, які знайшла в окремій шафці, що виглядала так, ніби її не відчиняли вже довгий час.

      Вона розпочала повільний і ретельний пошук імен Крістін і Річарда. Знайти Крістін виявилося неважко, оскільки була лише одна жінка з таким ім’ям і лише вона працювала старшою медсестрою на «Зірці Канзасу» з 1936-го по 1939 рік.

      Однак там виявилося кілька Річардів, Діків і Дікі, проте лише адреса одного з них, лейтенанта Річарда Тіббета, виявилася в тому ж багатоквартирному будинку Мангеттена, що і панни Крістін Крейвен.

      Емма записала собі його адресу.

      10

      – Ласкаво просимо до США, панно Беррінґтон.

      – Спасибі, – подякувала Емма.

      – Скільки часу плануєте перебувати у Сполучених Штатах? – запитав імміґраційний офіцер, перевіряючи її паспорт.

      – Щонайбільше тиждень-два, – сказала Емма. – Хочу навідати свою бабусю, а потім повернуся до Англії.

      Це було правдою, бо в Емми і справді у Нью-Йорку жила двоюрідна бабуся, сестра лорда Гарві. Але вона не мала наміру навідувати її навіть в останню чергу, адже не хотіла, щоб решта родини дізналася, яку мету вона переслідувала.

      – Яка адреса вашої бабусі?

      – На