Останнє полювання. Жан-Кристоф Гранже

вийняв у жертви нутрощі.

      Ще одне фото: голова, що лежить на килимі з листя.

      – Що у нього в роті?

      – Дубова гілочка. Вбивця потурбувався.

      Ця деталь дещо нагадала йому, але він вирішив поки мовчати – краще не розтуляти рота раніше, ніж треба, особливо перед такою напарницею, як Івана.

      – Є інші пошкодження?

      – Дві рани, так, причому досить дивні. Убивця кастрував жертву, а тоді зробив надріз довкола ануса, ніби хотів вставити геніталії в цей отвір.

      – Їх знайшли?

      – Ні. Мабуть, забрав як трофей. Не можна виключати зґвалтування, але сперми не знайшли. До речі, отвір завеликий для звичайного члена. Якщо зґвалтування й було, то наш злочинець або має бичачі розміри, або скористався кийком.

      Івана говорила легким, майже веселим тоном. Вона жартувала зі смертю.

      – Коли його бачили востаннє?

      – У суботу вдень. По обіді він зник, а знайшли його аж у неділю вранці під дубом.

      – Ті двоє французів у списку підозрюваних?

      – Ні, навіть і близько. Це просто виробники електроніки зі Страсбурґа.

      – Які успіхи в крюшо?

      – Ніяких. Проби на місці злочину нічого не дали: ані найменшого відбитка, жодного органічного матеріалу, що належав би людині…

      – Навіть слідів на землі не лишилось?

      – Ні. Убивця дбайливо замів землю в радіусі двох-трьох метрів. А тоді ніби розчинився в повітрі. За даними патологоанатома, Юрґена вбили в неділю вранці на світанку. Після цього йшов дощ, падало листя… Можливо, вбивця дочекався, поки здійметься вітер, перш ніж піти, або ж ліз по деревах…

      Ньєман здригнувся. Його ніби вже кольнула неоднозначна цікавість до цього хижака, ближчого до природи, аніж до сучасної цивілізації. У будь-якому разі, це збігалося з його першими здогадами – дубова гілочка, пошкодження анального отвору. Мовчи…

      – Жандарми розпитали панство?

      – Провели в них усю неділю. Ніхто нічого не бачив і не чув: мисливці були зосереджені на здобичі. Урешті-решт, їх було всього п’ятдесят із гаком осіб із сотнею псів, а вистежували вони аж одного оленя…

      Знаючи категоричні переконання Івани, Ньєман побоювався цього розслідування, тісно пов’язаного з полюванням. Але не час було полемізувати: вони в’їхали в приголомшливий ліс. Розкішна пожежа з зелених вогників під ідеально чистим небом.

      – За тими даними, що в нас є, чи міг убивця бути одним із гостей Ґаєрсберґів?

      – У такому разі він перетнув Рейн і дістався Трюсемського лісу вночі, а тоді повернувся до Німеччини, щоб вирушити до Франції зранку разом із рештою групи.

      – А чому б ні?

      – Справді, чому б ні. Але це складно. Головне питання ось яке: якого хріна сам граф робив у тому лісі посеред ночі?

      – Може, йому призначили зустріч?

      – Останній його дзвінок був о 15: 23 в суботу.

      – Із ким він говорив?

      – Із сестрою. Розмова тривала всього кілька секунд.

      – Що з дзвінками гостей, інших людей у цій місцевості?

      – Із цим швидко розібралися.