Проклятий рейс. В. Волмир

після перевірки документів нам видали їх на руки. Дальше митний контроль, здача багажу, прикордонний контроль і ми вже на другому поверсі в залі на виліт. З повітря дивимось на Дніпро і Київ внизу під нами і подумки прощаємось з рідною землею.

      Відень аеропорт знайомий. Мені вже доводилось бувати тут і тому ніяких ускладнень не було. Дуже прискіпливий контроль служби безпеки до пасажирів які летять на Тель-Авів – Загроза теракту.

      – Дайте ваші документи.

      – Назвіть своє ім’я і прізвище.

      – Чому ви без багажу?

      – Зніміть свій годинник і виложіть все з кишень у цю ось коробку.

      – Пройдіть крізь цей прохід.

      – Негайно назад.

      – У вас є металеві предмети в кишенях!

      – Що? Бляха на ремені? Зніміть ремінь. Станьте ось сюди. Поверніться. Виверніть кишені. Так. Пройдіть крізь оцей прохід знову.

      – Проходьте. І не робіть таке неприємне обличчя. Це для вашої ж безпеки. Заберіть свої речі. Щасливого польоту.

      Після такої процедури потрібно трохи заспокоїтись. Дійсно це заради безпеки пасажирів, а не просто вимотування нервів. І ще потрібно бути дуже спостережливим і уважним щоб запобігти будь – якому інцидентові в повітрі. Ще трохи часу і ми в повітрі. Внизу залишились Австрія, Туреччина, Середземне море і ось наш літак приземлився в аеропорту «Бен Гуріон» в столиці землі обетованої – Тель-Авіві. Літак зупинився метрах за двісті перед будівлею аеропорту і пасажири пішли до споруди пішки. Цікавий момент. Дальше всі служби як при відльоті, тільки в зворотному порядку: прикордонний контроль, отримання багажу, митний контроль. Далі вихід до круглої зали де стоїть юрба зустрічаючих. Веселий гамір, радісні вигуки, сміх. Озираємо зустрічаючих щоб побачити табличку з назвою судна. Немає. Пасажири виходять, юрба зустрічаючих зменшується, а нашого зустрічаючого не видно. Хвилин через двадцять залишаємось ми двоє і ще декілька людей. Звертаємо увагу на чоловіка який тримає над головою шматок картону з якимись написом. Ідемо до нього. На картонці поганим фломастером латинськими літерами написані наші прізвища. Це наш водій який відвезе нас автомобілем до Хайфи. Попросили трохи показати місто. Водій неохоче погодився, але попередив що має мало часу.

      Тель-Авів сучасне місто з широкими вулицями, досить зелене. Є багато будинків з цікавою архітектурою. Але нас чекала Хайфа і водій вибрався на автомагістраль і помчав у бік Хайфи. Через півтори години ми були вже в Хайфі. Порт розташований біля підніжжя пагорбів, як в Одесі… Перевірка документів озброєною охороною і ми поїхали вздовж причалів. Біля одного з суден водій зупинився і водій сказав:

      – Все, приїхали. Виходьте.

      Біля причалу стояло судно, але називалось воно «Анна». Пояснили це водієві, але він лише хитро посміхнувся.

      – Це ваше судно. Не морочте голову.

      Ми взяли валізи і піднялись по крутому трапу на борт судна. Нас зустрів помічник капітана і вахтовий матрос філіппінець. Так, водій не помилився, це наше судно і нас чекали. А назву змінили в зв’язку з тим, що коли назад нам прийдеться іти Суэцьким каналом, то в нас можуть бути проблеми, якщо араби