Виховання почуттів. Гюстав Флобер

супроводі пана. У чоловіка було бліде обличчя, облямоване ріденькою сивою борідкою, орден у петлиці й той холодний вигляд, який нібито завжди притаманний дипломатам.

      Дружина, принаймні років на двадцять молодша, ні висока, ні низька, ні поганенька, ні красуня, блондинка з локонами під англійську моду, в сукні з плоским корсажем, тримала в руці широке чорне мереживне віяло. Щоб зрозуміти, чому люди подібного кола приїхали до театру в таку пору року, потрібно було припустити або якусь випадковість, або нудьгу, що їм обіцяв вечір, проведений удвох. Дама покусувала віяло, чоловік позіхав. Фредерік не міг пригадати, де він його бачив.

      В наступному антракті, проходячи коридором, він зустрів їх і невпевнено вклонився; пан Дамбрез упізнав його, підійшов і тут же вибачився за неприпустиму неуважність.

      Це був натяк на численні візитні картки, які Фредерік посилав за порадою клерка. Однак він утратив лік рокам і гадав, ніби Фредерік на другім курсі. Потім він сказав Фредерікові, що заздрить його поїздці на село. Йому й самому треба було б відпочити, та справи затримують його в Парижі.

      Пані Дамбрез, зіпершись на чоловікову руку, злегка нахилила голову; жвава люб'язність, що з'явилась у неї на обличчі, нітрохи не в'язалася із виразом печалі, яка щойно була на ньому.

      – Однак і тут трапляються чудові розваги! – сказала вона, тільки-но чоловік її змовк. – Яка безглузда п'єса! Чи правда, добродію?

      Так вони втрьох іще постояли якийсь час, розмовляючи про театр та нові п'єси.

      Фредерік, звиклий до манірності провінційних міщанок, не бачив досі ні в однієї жінки такої невимушеності в поводженні, тієї простоти, яка насправді і є вишуканістю і в якій простаки вбачають вияв раптової приязні.

      Вони чекають на нього, як тільки він повернеться; пан Дамбрез доручав передати вітання дядечкові Року.

      Фредерік, вернувшись додому, не забув розповісти Делор'є про цю зустріч.

      – Чудово! – озвався клерк. – Тільки ж не давай матусі крутити тобою! Вертайся негайно!

      На другий день по його приїзді пані Моро після сніданку повела сина в сад.

      Вона висловила радість з приводу того, що він дістав звання: адже вони не такі багаті, як про них гадають; од землі прибуток невеликий; орендарі платять погано; вона навіть мусила продати свій екіпаж. Нарешті вона з'ясувала йому їхнє становище.

      Коли, овдовівши, вона вперше опинилась у тяжкій скруті, один підступний чоловік, пан Рок, позичив їй трохи грошей, а потім поновлював і відтягував терміни векселя, не погоджуючи того з нею. Несподівано він запрагнув повного розрахунку, і вона, погодившись на його умови, за сміховинну ціну віддала йому Прельську ферму. Через десять років, коли зазнав краху Меленський банк, вона втратила й свій капітал. Боячись, як би не довелося заставляти нерухоме майно, і щоб зберегти видимість колишнього життя, що може в майбутньому піти на користь синові, вона, коли знову з'явився дядечко Рок, ще раз пристала на його доводи. Але тепер вона з ним розрахувалася.