Чуття і чутливість. Джейн Остин

І дуже помірковані у своїх помислах.

      – Гадаю, не більше і не менше, ніж усі люди. Як кожна людина, я хочу бути щасливим, але, як і кожна людина, бути нею можу тільки на свій лад. Велич мене щасливим не зробить.

      – О, ще б пак! – вигукнула Маріанна. – Невже щастя може залежати від багатства і величі!

      – Від величі, можливо, і ні, – зауважила Елінор, – але багатство здатне добряче йому посприяти.

      – Соромся, Елінор! – вигукнула Маріанна з докором.

      – Гроші здатні дати щастя, тільки якщо людина нічого іншого не шукає. У всіх же інших випадках тим, хто має скромний достаток, ніякої радості вони принести не можуть!

      – Мабуть, – з посмішкою відповіла Елінор, – ми з тобою зможемо порозумітися. Різниця між твоїм «скромним достатком» і моїм «багатством» навряд чи така вже й велика; без них же при нинішньому стані речей, – гадаю, ми обидві заперечувати не станемо, – постійна потреба в тому чи іншому неминуче затьмарюватиме життя. Просто твої уявлення є більш прекраснодушними, ніж мої. Ну, зізнайся, що, на твою думку, означає поняття «скромний достаток»?

      – Тисяча вісімсот, дві тисячі фунтів на рік, і не більше.

      Елінор розсміялася.

      – Дві тисячі фунтів на рік! Я ж називаю багатством одну тисячу. Саме таку відповідь я і припускала!

      – І все ж таки дві тисячі на рік – дохід дуже скромний, – сказала Маріанна. – Обійтися меншим жодна сім’я не зможе. Я переконана, що мої вимоги дуже помірні. Утримувати пристойну кількість прислуги, екіпаж – а може, й два – і мисливських собак на меншу суму просто неможливо.

      Елінор знов посміхнулася тому, з якою точністю її сестра підрахувала їхні майбутні витрати в Комбе-Магні.

      – Мисливські собаки! – повторив Едвард. – Але навіщо вони? Не всі ж полюють.

      Зашарівшись, Маріанна відповіла:

      – Так, але переважна більшість – полюють!