Загублена історія втраченої держави. Данило Яневський

землях на початок ХХ ст. політичні партії серйозними дослідниками «класифікуються в різних площинах:

      – «за соціальною базою та відповідною ідейно-політичною структурою (поміщицькі, буржуазні, дрібнобуржуазні, робітничі, селянські);

      – за ідеологічним критерієм (консервативні, ліберальні, народницькі, соціал-демократичні, марксистські);

      – за ставленням до ідеалу майбутнього суспільного ладу (монархічні, буржуазні, соціалістичні);

      – за ставленням до існуючого державного ладу (в Росії та Австро-Угорщині) та відповідного політичного режиму (урядові, опозиційні, революційні);

      – за юридичним статусом (легальні, нелегальні, напівлегальні);

      – за використанням тактичних засобів для реалізації програмних завдань (конституційні, антиконституційні, ліворадикальні);

      – за політичним підходом до вирішення українського питання (великодержавницькі, автономістські, самостійницькі)».[93]

      У плані практичної діяльності зазначені політичні сили класифікувалися так:

      – «урядові, феодально-монархічні, праві та крайні праві;

      – ліберальні партії великої буржуазії (ліберально-монархічні): октябристи та близькі до них партії центру;

      – ліберально-демократичні, лівоцентристські партії (кадети, прогресисти, партія демократичних реформ та ін.);

      – національні ліберально-демократичні партії (УДП, УРП, УДРП, ТУП, УПСФ) – ліві партії, до яких можна було б віднести меншовиків та деякі інші партії;

      – радикальні революційні партії (есери, більшовики) та псевдореволюційні партії анархістів – крайні ліві партії»[94]. На загал, «вся історія розвитку української багатопартійності за період з кінця XIX до 20-х років XX століття за відсутності офіційних обмежень являла собою стрімкий рух ліворуч».[95]

      Як бачимо, станом на початок 1917 р. домінантним набором для тих українських політичних сил, які діяли на території 9 південно-західних губерній Російської держави і створили свій спочатку «координуючий», а згодом і «представницький» орган «всього українського народу» (на що, до слова, їх ніхто і ніколи не уповноважував) – Українську Центральну Раду, – був ліворадикальний, селянсько-народницький, соціалістично-революційний та самостійницький.

      Політичні партії на підавстрійських «українських» землях

      Партійно-політична ситуація на території підавстрійській мала виразно інший характер. По-перше, «внаслідок більш сприятливих суспільних факторів формування партійно-політичної системи в Східній Галичині розпочалось у 80—90-х рр. XIX ст., тобто раніше, ніж в російській частині України». По-друге, і це, мабуть, найсуттєвіше, «партійно-політична структура як Східної Галичини, так і Наддніпрянщини була дуалістичною». У Східній Галичині вона «була представлена як українськими, так і польськими угрупованнями»; при цьому українську сторону представляли чотири політичні партії

93

Павко А.І. Становлення та діяльність політичних партій і організацій в Україні наприкінці XIX – на початку ХХ ст.: Дис… д-ра іст. наук: Національний педагогічний унт імені М.П. Драгоманова. – К., 2001. – 44 с – С. 18—19.

94

Донченко СП. Ліберальні партії України. 1900—1920 рр.: Дис… д-ра іст. наук: Дніпропетровський національний університет МОН України. – Дніпропетровськ, 2005. – 40 с – С. 33.

95

Саміло Г.О. Правові засади становлення та розвитку політичних партій в Україні з кінця XIX ст. до 2001 р. (на матеріалах Запорізького регіону): Дис… канд. юрид. наук: Запорізький держ. ун-т. – Запоріжжя, 2004. – 20 с – С. 9.