Мігрант. Марина и Сергей Дяченко

калібрування інструменту.

      – Критерій?

      – Елементарні принципи. Людина – пан сама собі. Людина панує над світом. Людина прагне вгору й здатна на неможливе.

      – А якщо результат неочевидний? Суперечливі випадки?

      – Рішення приймає інструктор.

      – А якщо інструктор упереджений?

      – Не буває, – твердо відповів Айра.

      – Правда? Хіба ти не упереджаєш, кажучи парубкові, що в нього в жилах юшка якась, а не кров? Коли благословляєш цькування?

      Айра всміхнувся:

      – У кожній групі є ієрархічна структура, справа інструктора – вкрай загострити конфлікти.

      – Заради вдосконалення людини?

      – Заради отримання правдивих результатів. І не думай, що це просто. Громада Раа, якщо ти зауважив, явної ієрархічної структури не має, тому хлопчаків доводиться під'юджувати… Усе, стемніло. Нам час іти.

      Айра легко зіскочив із підвіконня.

      – Зажди, – Крокодил підвів руку. – Хто такий цей зелений хлопчик?

      – Більше жодних питань, – Айра посуворішав. – Будеш на мене працювати – чи спокійно поїдеш?

      – Ще варіанти? – на якусь хвилину затнувшись, спитав Крокодил.

      Айра мотнув головою.

      – Я буду на тебе працювати, – Крокодил зціпив зуби. Айра потягнувся, по його торсу прокотилася хвиля, як по стадіону, повному вболівальників:

      – Цікава ти людина… Правда, навіщо ти сюди приїхав? Невже гадав, що складеш?

      – Так, – зізнався Крокодил. – І ще хотів зрозуміти, що це. Зрозуміти, в чому критерій.

      – Зрозумів?

      – Не зовсім, – повільно озвався Крокодил.

      – Нехай… Перше твоє завдання: згадай при Тимор-Алкові ім'я Махайрод і простеж за реакцією.

      – Хочеш знати, як він до тебе ставиться?

      – Стоп, – Айра насупився. – Він знає, що мене звуть Махайрод?

      Крокодил почувався ідіотом.

      – А що, це таємниця? – пробелькотів, відводячи очі.

      – Ну, взагалі це закрита інформація, – сумовито сказав Айра. – Для хлопчика погано, якщо він мене впізнав. Він може нервуватись.

      – Він нервує, – визнав Крокодил.

      – Невдаха, – пробурмотів Айра, невідомо кого маючи на увазі. – Ну біжімо.

* * *

      Біля самого табору Крокодил відстав від Айри. Не хотілося демонстративно розписуватись у призначенні на посаду провокатора; він звернув до річки, добре видної у світлому нічному лісі, і якийсь час йшов, намагаючись когось упіймати. Було б добре прийти до вогнища з рибиною – і авторитет, і алібі, і вечеря. Та риба не хотіла ловитись; із горя Крокодил підібрав кілька молюсків біля берега та поніс їх смажити до вогнища. Здаля почув, як хлопці уголос рахують, хором.

      Біля вогнища складали регенерацію. Крокодил, не вірячи своїм очам, присів осторонь – у мокрих шортах, зі смердючими мушлями на колінах.

      Айра, освітлений вогнищем, стояв із тесаком у руці, причому на лезі блищала свіжа кров. Хлопці підходили до нього по черзі, Айра блискавичним рухом залишав на руці претендента