Мігрант. Марина и Сергей Дяченко

– лідер, – подумав він, дивлячись, як інші підлітки, осмілівши, вибираються з човна й лізуть на берег. – Перед начальником удало козирнув і товаришам показав, що вміє».

      Він перевів погляд на зеленоволосого поряд із собою. Тимор-Алкові було погано. Крокодил відчував його запах – запах хлоп'ячого нервового поту.

      Звільняючись від пасажирів, човен стрибав на воді, мов несповна розуму. Офіцер на кормі стояв, мальовничо поклавши руку на бік, і дивився туди, де в горловині бухти було видно обрій. «Якби ж то опинитися на твоєму місці», – подумав Крокодил. Нічого нікому не доводити, а просто красиво стати на кормі. Навряд чи цією штукою так складно керувати…

      Він похопився, пригадавши, що відстає від решти, затримав дихання й стрибнув за борт. Вода виявилась несподівано теплою. Крокодил із величезною втіхою поплавав би, поніжився у хвилях, але всі вже вибрались на берег – і він із нехіттю пішов слідом за колективом.

      Зеленоволосий вибрався на берег останнім. Плавати він, усупереч побоюванням Крокодила, умів незгірш за інших. Просто дуже нервував і не вмів того приховувати.

      – Усіх вітаю, – чоловік у коротких штанах говорив не піднімаючи голосу, але балаканина новоприбулих одразу стихла. – На цьому острові мене звуть Айра. Я прийматиму у вашої групи Пробу, в міру того, як ви будете готові. Станьте вряд і назвіть ваші імена.

      Хлопчаки моментально вишикувалися. Крокодил завбачливо став на лівому фланзі. До нього – мабуть, інстинктивно – знов прибився Тимор-Алк; виявилося, що зеленоволосий вищий за Крокодила майже на півголови, та й решта претендентів, навіть зовсім юні, зростом не поступаються дорослим.

      Красеня, що першим стрибнув із човна, звали Полос-Над. Крокодил уважно слухав імена інших, намагаючись запам'ятати з першого разу. Багато хто нервувався, ховаючи страх за сміхом чи бравадою. Таких інструктор умить ускромлював:

      – Спокійно. Поки що мені треба від тебе тільки ім'я, більше нічого. Повтори.

      – Андрій, – сказав Крокодил, коли до нього дійшла черга. – Васильович. Строганов. Можна просто Андрій.

      – Мігрант? – сухо спитав Айра.

      – Так.

      – Човен там, – він перевів погляд на Тимор-Алка. – А це що в нас за блідо-зелена парость?

      У лаві засміялись.

      – Не зрозумів, – сказав Крокодил. – Що значить…

      – Значить, що човен там, – Айра знову кинув на нього погляд сірих, із бузковим полиском, мутнуватих очей. – Сідай у човен, і щасливої дороги назад.

      – Не зрозумів, – повторив Крокодил і вперше справді розгубився.

      – Як тебе звуть? – ігноруючи Крокодила, Айра дивився на зеленоволосого.

      – Тимор-Алк, – відповів парубок, цього разу несподівано високим дзвінким голосом.

      – Ти метис?

      – Так.

      – Тобі потрібні повні громадянські права?

      – Так.

      – А ти певен, що вони тобі потрібні?

      – Певен, – Тимор-Алк дивився в каламутні очі інструктора, і його власні