Чудесна країна Оз. Лаймен Фрэнк Баум

ми дізнаємося разом, – відповів Тіп, мимоволі усміхаючись у відповідь, – бо підемо світ за очі.

      – Добре, – просто відповів Джек і перевальцем почалапав із хліва під зоряне небо.

      Вийшовши з двору, Тіп повернув до дороги, а Джек подибав слідом. Він шкандибав накульгуючи, більше того, час від часу то одне коліно, то інше у нього підгорталося назад, і він ледве не валився з ніг. Утім, Гарбузова Голова швидко помітив цей свій ґандж і став докладати зусиль ходити доладно і не оступатися на рівному місці. Тіп простував стежиною, не зупиняючись ані на мить. Йти швидко вони не могли, але йшли без упину, і коли зайшов місяць і з-за пагорбків визирнуло сонце, вони вже подолали чималу путь, так що хлопець погоні вже не боявся. Більше того, про всяк випадок заплутуючи сліди, він звертав то на одну стежку, то на іншу, так що й сам би себе не знайшов, якби пустився навздогін.

      Переводячи дух від того, що уник хоча б на якийсь час перетворення на мармурову статую, хлопець нарешті зупинив свого супутника, а сам утомлено бухнувся на валун край дороги.

      – Ну що ж, сідай поснідаємо, – мовив Тіп.

      Джек Гарбузова Голова з цікавістю огледів Тіпа з сухариком, та приєднатися до трапези відмовився.

      – Здається, у мене трохи інша будова, – мовив він.

      – Звісно, інша, – відповів Тіп. – Кому, як не мені, це знати, я ж сам тебе змайстрував.

      – Невже? – запитав Джек.

      – Авжеж. Своїми руками зібрав. А ще зробив тобі очі, і ніс, і вуха, й рота, – сказав Тіп із гордістю. – Та ще й одягнув як міг.

      Джек вимогливо оглянув себе.

      – Мене просто потрясає витонченість вашої роботи, – зауважив він.

      – Та так собі, – скромно відмахнувся Тіп, який і сам уже став помічати певні хиби в будові свого страхопуда, від яких того трясло всю дорогу. – Якби я тільки знав, що на нас чекають мандри, я, мабуть, ретельніше підійшов би до справи.

      – Це ж що виходить? – вигукнув Гарбузова Голова. В його голосі чулося щире здивування. – Якщо ти мене створив, то ти мій творець і я мушу називати тебе батьком!

      – Ну, це голосно сказано. Я б сказав – майстром! – розсміявся хлопець. – Авжеж, синку, я й справді тебе склепав.

      – Тоді я мушу тебе у всьому слухатися, а ти маєш мене… підтримувати.

      – Саме так, – оголосив Тіп і скочив на ноги. – Що ж, ходімо.

      – А куди ми йдемо? – запитав Джек уже дорогою.

      – Ну, я напевно не знаю, – мовив хлопець, – але гадаю, що на південь, і якщо так, то рано чи пізно ми прийдемо до Смарагдового міста.

      – А що це за місто? – поцікавився Гарбузова Голова.

      – О, це – столиця країни Оз, найбільше місто в усій країні. Сам я там ніколи не бував, але чув про нього немало. Збудував його могутній та незвичайний чародій на ім’я Оз, і геть усе там зелене, так само як у Левконії – усе лілове.

      – Тут що… усе лілове? – запитав Джек.

      – Звісно. Невже сам не бачиш? – відповів хлопець.

      – Здається, я не розрізняю кольорів, – відповів Гарбузова Голова, коли подивився