Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу. Сергій Плохій

протиракетної оборони. Горбачов вважав, що в разі реалізації американцями проекту СОІ Радянський Союз ризикував програти протистояння. Зустріч зайшла в глухий кут: здавалося, світ знову поринає в найчорніші дні холодної війни. І все ж таки згодом сторони змогли поновити діалог. Андрій Сахаров, творець радянської водневої бомби й видатний політичний дисидент, допоміг переконати Горбачова, що програма СОІ – фікція, котра існує хіба що в бурхливій уяві американського президента. У 1987 році радянський лідер прилетів до Вашингтона, щоб підписати договір про обмеження ядерних арсеналів США та СРСР і демонтаж розміщених у Європі ракет середньої дальності. Тепер же, у липні 1991-го, Горбачов і Буш мали піти второваною стежкою та підписати новий договір про скорочення ракет дальнього радіуса дії, які були націлені на Вашингтон, Нью-Йорк, Бостон з одного боку Атлантики, та Москву, Ленінград, Київ – з іншого боку18.

      У місяці, які передували московському саміту, радянський лідер був поглинутий боротьбою за політичне виживання. З одного боку, президент СРСР, його радники і доброзичливці в країні та за її межами твердо вірили, що реформування радянської системи неможливе без демократичних перетворень у суспільстві, а з іншого, практична реалізація економічних реформ разом із демократизацією не давала бажаного результату. Перебудова зруйнувала стару економічну модель до того, як були впроваджені та стали ефективно діяти ринкові механізми економіки. Гласність дратувала партійних апаратників, бо клала край їхній незаперечній монополії у ЗМІ, а також, уперше після 1917 року, дозволяла суспільству відкрито критикувати вади системи. На тлі наростання економічних труднощів і стрімкого зниження рівня життя в країні Горбачов зазнавав критики і з боку апаратників, і з боку реформаторів, які закликали до радикальних перетворень економіки та суспільства за зразком Польщі та інших східноєвропейських країн – недавніх сателітів СРСР.

      У довідці, підготованій журналістом агенції Reuters Джином Ґіббонсом для західних журналістів, які приїхали в Москву на зустріч Буша з Горбачовим, відзначалася дедалі більша прірва між Кремлем і рядовими москвичами. Ось що, зокрема, там читаємо: «“Форт Апачі” – написано на транспаранті над вестибюлем американського посольства в Москві, що влучно передає атмосферу, яка панує в радянській столиці, ураженій економічним занепадом19. Їдучи вулицями цього міста з населенням у 8,8 мільйона осіб, Джордж Буш споглядатиме довгі черги за товарами, спустошені магазинні вітрини, уживані автомобілі на дорогах і десятки підйомних кранів, застиглих над припиненими будівництвами. І зовсім інша картина зустріне його в Кремлі: люстри, що сяють кришталем і золотом, розкішні полотна, вишукана набірна підлога з дорогих сортів деревини, мармур, якого вистачило б не на одну тисячу монументів»20.

      Через погіршення рівня

18

Archie Brown, The Gorbachev Factor (Oxford, 1997); Andrei Grachev, Gorbachev’s Gamble: Soviet Foreign Policy and the End of the Cold War (Cambridge, 2008); Raymond L. Garthoff, The Great Transition: American-Soviet Relations and the End of the Cold War (Washington, D.C., 1994); Don Oberdorfer, From the End of the Cold War to a New Era: The United States and the Soviet Union, 1983—1991 (Baltimore, 1998).

19

Алюзія на кіновестерн 1948 року Джона Форда про американський загін в укріпленні, який веде битви й комунікацію з довколишніми індіанцями. (Тут і далі в підсторінкових виносках – прим. редактора українського видання.)

20

Walter Goodman, “Summit Image: Hardly a Mikhail and George Show,” New York Times, August 1, 1991; Gene Gibbons, “Pre Advance Pool Report, Moscow Summit, July 29—August 1, 1991, July 25, 1991,” Bush Presidential Library, Presidential Records, White House Office of Media Affairs, Media Guide to the President’s Trip to the USSR—Summer 1991.