Доки світло не згасне назавжди. Максим Кидрук

– Рута скинула голову. – Мій батько… він козел… і він мене вб’є.

      – Ми не поїдемо до тебе додому.

      – Він і тебе з-з… з-заб’є до смерті.

      Тієї миті вона вже дуже приблизно усвідомлювала, що верзе: насправді Рута ніколи не бачила, щоб її батько кого-небудь бив, не бачила навіть, щоб він замахувався когось ударити.

      – Поїдемо до мене, – мовив хлопець.

      Його батьки розлучилися три роки тому. Мати перебралася до Тернополя, а хлопець, вступивши на механічний факультет НУВГП2, залишився мешкати в батьковому будинку в Колоденці3. Частина кімнат там досі стояла без ремонту, проте жити можна було.

      – Що? – насупилася дівчина.

      Лара очікував, що Рута шпетитиме його за намір сісти п’яним за кермо, натомість дівчина розчепіреними пальцями намалювала у повітрі незрозумілий знак і, посопуючи, підвелася.

      – Кажу, поїхали до мене. Відіспишся. Ну?

      Рута насупилася ще дужче – хлопець міг порахувати зморшки на її лобі, – але не схоже було, щоб щось обмірковувала, бо так нічого й не видала. Лара потрактував це як згоду.

      – Хочеш іще… ну… – Він підніс два пальці до рота, зобразивши блювання.

      Дівчина мотнула головою.

      – Ні.

      – Тоді сідай.

      Лара взяв її за руку та обережно провів до пасажирського сидіння. Відчинив дверцята, допоміг улаштуватися, застебнув пасок безпеки. Рута відкинулася на спинку крісла, повернула голову до плеча й застигла із роззявленим ротом. Дихала неглибоко й часто, наче собака у спеку.

      Хлопець двічі прокрутив ручку склопідйомника, а тоді руками до упору опустив шибку.

      – Я залишу відчиненим. Не замерзнеш?

      – Ні, – прошепотіла дівчина, – не замерзну. – А коли Лара захряснув дверцята, додала: – Тільки їдь нешвидко.

      – Добре.

      Лаврик лише з третьої спроби завів універсал – старий «мерседесівський» двигун довго пирхав і кашляв, немовби намагаючись вихаркнути щось із вихлопної труби, – і зрештою повільно рушив. Сьомий гуртожиток НУВГП стояв наприкінці Студентської, що на самісінькому півдні Рівного, – за дев’ятиповерховою будівлею вже починалися поля, – тож до Колоденки було недалеко. Не більше як два кілометри вулицею Курчатова.

      Якийсь час, зсунувшись на кріслі та підставивши обличчя під потік холодного повітря, Рута роздивлялася поквецяне поодинокими хмарами нічне небо, потім, коли відчуття млості почало повертатися, вп’ялася очима в місяць, що мчав навздогін, а за якусь мить вирубилася.

      2

      Упродовж півхвилини після пробудження Рута насолоджувалася станом блаженної невизначеності, коли сон уже відступив, а спогади про вчорашній треш іще не піднялися на поверхню свідомості. Зрештою розплющила очі, збагнула, що вона не вдома, і скривилася. Рута не пам’ятала, як тут опинилася, та це й не мало значення. Думка про те, що доведеться пояснювати батькам, чому не ночувала вдома, спричинила напад нудоти, а за ним, наче дамбу прорвало, у свідомості сліпучими іскрами замиготіли уривки спогадів.

      Рута рвучко

2

Національний університет водного господарства та природокористування.

3

Селище в Рівненському районі Рівненської області. Населення – 3200 осіб. На сьогодні фактично стало передмістям Рівного.