Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.). Коллектив авторов
Читать онлайн.| Название | Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.) |
|---|---|
| Автор произведения | Коллектив авторов |
| Жанр | История |
| Серия | |
| Издательство | История |
| Год выпуска | 0 |
| isbn |
На підставі цих та деяких інших свідчень було б вкрай спокусливим вибудувати певний кельтський «пантеон», де кожному богу була б притаманна певна функція. Однак зробити це неможливо. Епіграфічні пам’ятки, представлені лаконічними написами-посвятами з Галлії рубежу ер згадують уже декілька сотень імен різних божеств.
Зображення кельтських богів з’являються порівняно пізно, адже антропоморфізація божеств (набуття ними людських рис) відбувалася поступово. Принаймні, у першій половині ІІІ ст. до н. е. ватажок кельтів Бренн під час нападу на Елладу та Македонію був спантеличений і тим, що місцеві зображували своїх богів у людській особі. Проте напередодні або одразу після римського завоювання кельти вже розпочали створювати зображення богів у людській подобі й з атрибутами, які певною мірою роз’яснюють вірування у них.
Так, галльського Суцелла (і.-є. *su, «добре», та *k’el «вдаряти») зображували з молотом на довгому руків’ї, що є типовим для образу громовержця. Зображення деяких богів та богинь з колесом вказує на їхній зв’язок із солярним міфом. З уявленням про плодючість природи асоціювався Цернунн, якого зображували з оленячими рогами в оточенні диких звірів або змій. Поширеними є зображення богинь з рогом достатку або іншими символами плодючості. Деякі божества постають разом із тваринами, найчастіше з вепром, биком, птахами тощо. Мав поширення Епони (від кельт. *epos, «кінь») – богині плодючості, яку зображували у супроводі коней.
Загалом кельтські божества мали (на відміну від еллінських та римських) малоспеціалізований характер, хоча їх все ж таки поділити на певні категорії. Баррі Канліфф загалом слушно писав про те, що структура світу кельтських богів мала у своїй основі уявлення про бінарну опозицію, де божества, пов’язані з чоловіком, племенем, небом та війною протистояли божествам, пов’язаним з жінкою, місцевістю, землею та плодючістю32.
Уявлення стосовно протистояння солярного та хтонічного божеств – одне з найпоширеніших у всіх міфологіях світу. У більшості індоєвропейських народів воно знаходить прояв у міфі про боротьбу солярного бога (громовержця на колісниці) з хтонічним демоном (найчастіше у вигляді велетенського плазуна), який вкрав і заховав у глибини землі або води сили плодючості (небесні світила, худобу, жінок). Перемагаючи демона, громовержець установлює світоустрій.
Варіацією цього мотиву є не менш поширений міф про першобитву між племенем богів та хтонічними першородними демонами, очолюваними особливо небезпечною першоістотою. У цій битві боги з початку зазнають поразки, але згодом їм на допомогу прибуває молодий бог, що відрізняється зовнішньою красою, культурними й бойовими вміннями (інколи він походить від прадавнього шлюбного союзу, укладеного між солярною та хтонічною силами). Молодий бог очолює військо богів у вирішальній битві, вбиває першоістоту, а з її тіла твориться Всесвіт33.
З міфом про