Название | Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.) |
---|---|
Автор произведения | Коллектив авторов |
Жанр | История |
Серия | |
Издательство | История |
Год выпуска | 0 |
isbn |
Археологія підтверджує, що у ІІ–І ст. до н. е. територію Правобережної України та Молдови охопили зміни. У басейнах Дністра та Дніпра у цей час сформувалися поєнешті-лукашівська та зарубинецька археологічні культури, до яких згодом долучилися носії пшеворської культури з території сучасної Польщі. Через значний вплив технологій та обрядовості кельтів усі ці археологічні спільноти отримали назву культур «кельтської вуалі» або латенізованих культур19. Їхніми носіями, у різних пропорціях, залежно від конкретного регіону, стали германці, мігранти з контактних кельто-германських зон, а також місцеві нащадки населення скіфського часу. На сьогодні майже поза сумнівом, що весь цей строкатий етномовний «коктейль» античні автори якраз і називали «бастардами», а інколи – «кельтоскіфами»20.
Етнонім «кельтоскіфи», поза сумнівом, був суто «кабінетним», як сказали б сьогодні, терміном елліно-римських інтелектуалів, однак певна присутність кельтських елементів у цей час на теренах України відповідними писемними джерелами зафіксована. Зокрема, географ і астроном Клавдій Птолемей (бл. 90 – бл. 168 рр.) відзначав перебування північніше дельти Дунаю племені бритолагів, назва якого є однозначно кельтською, а також кельтомовний топонім Аліобрікс (від кельт. allo- «інший», -briga «фортеця на пагорбі») (III. 10. 5). Ще кілька кельтських за походженням топонімів Клавдій Птолемей зафіксував у Наддністрянщині – Карродун, Еракт, Метоній. Найцікавіша з цих назв – Карродун (кельт. karr- «колісниця» й dun «фортеця, місто»), адже подібні топоніми були поширені на заході кельтського ареалу21. Той факт, що кельтомовні назви були поширені у регіоні, де з археологічної точки зору панували пшеворська та поєнешті-лукашівська культура, ймовірно вказує, що мова кельтів була престижним засобом спілкування тогочасної племінної еліти (незалежно від походження, фактично така собі «латина варварського світу»). Згадаємо також і про суто кельтські імена, які нерідко мали ватажки войовничих германців на рубежі ер.
Поєнешті-лукашівська культура в басейнах Прута й Дністра прийшла на зміну гето-фракійським старожитностям ранішого часу. Нині достатньо переконливо показано, що носії майбутньої поєнешті-лукашівської культури були вихідцями аж з території верхів’їв далекої Ельби, де контактували ясторфська культура давніх
19
Див.:
20
Саме такий термін – Κελτοσκύθαι, вживали Діодор Сіцилійський та Страбон стосовно найбільш диких, на їхню думку, північних варварів, які жили по сусідству зі скіфами. Докладніше про проблему кельто-скіфів та бастарнів див.:
21