Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.). Коллектив авторов

суспільстві, то подальших їхніх слідів у грецькому суспільстві наразі достеменно встановити не вдалося.

      Сутінки: три Скіфії

Евеліна Кравченко

      Розквіт Степової Скіфії IV ст. до н. е., що багатіла між античними полісами узбережжя Понту Евксинського і «варварськими» племенами Лісостепу, зміняється жорсткою кризою ІІІ ст. до н. е., причини якої досі є предметом дискусій в археології. Наслідком цих подій стало зникнення степових скіфів і поява в ІІ ст. до н. е. кількох нових племінних об’єднань, деякі з них набули рис елліністичних монархій, відомих у давній історії Причорномор’я як Малі Скіфії.

      Раніше історіографія причиною колапсу Скіфії називала прихід сарматських племен – наступного кочового народу, що прийшов до Понту із глибин Азії – Маньчжурії і Алтаю. Проте ця подія за сучасною хронологією сталася приблизно на сто років пізніше зникнення Степової Скіфії. Отже, причина занепаду країни скіфських царів інша і криється в способі господарювання самих скіфів. Як відомо, в основу життєдіяльності скіфських племен був покладений екстенсивний спосіб ведення господарства. Земля кочового племені розподілялася на кочування, які в середньовічний час ми знаємо під назвою «улуси». Ці кочування забезпечували випас худоби царської родини і еліти. В IV ст. до н. е. відбувся останній поділ кочувань і, ймовірно, їх подрібнення. З іншого боку, сусідство із осілими суспільствами – грецьким і «варварським», призвели до того, що в цьому ж IV ст. до н. е. у скіфів починається процес седентаризації – осідання кочовиків на землю. Особливо інтенсивно і яскраво цей процес відбувався у Криму на кордонах хори античних держав – Херсонеса і Боспору, де поруч із еллінізованими скіфськими похованнями з’являлися ґрунтові могильники. Водночас до кордонів хори античних держав починають пересуватися із передгір’їв поселення таврів.

      Писемні джерела нам дають не дуже багато інформації про цей час в Тавриці і Скіфії, зростає кількість повідомлень античних авторів тільки ІІІ–ІІ ст. до н. е., і це пов’язано із постійною загрозою з боку «варварів» античним містам, а згодом і низкою війн. Так що ж сталося ІІІ ст. до н. е. в причорноморських степах, що, з одного боку, припинило існування Степової Скіфії, а з іншого стимулювало приплив степового і іншого «варварського» населення до античних міст? Напевно, причиною стали не сармати, а зміни клімату. Екстенсивна економіка скіфів за умов сухого степу, який почав перетворюватися на напівпустелю, спонукала їх переходити до територій із кращими умовами зволоження, якими, власне, і були Передгірний Крим, Нижнє Подніпров’я і Придністров’я. І, якщо в Нижньому Подніпров’ї і Придністров’ї землі заселені не були, то в Криму щільність населення була більшою – окрім таврів, значна частина земель півострова в IV ст. була зайнята грецькими державами Херсонесом і Боспором. Частина «варварів» просунулась також в Північно-Західне Причорномор’я – на хору Ольвії і Тіри.