Корона на одну нiч. Надежда Хуменюк

репліки й нарікання.

      – А якщо ні, то… – хлопець роззирнувся навколо, відчинив вікно, навіщось перехилився через нього, ніби міркував, чи не міг убивця вискочити з номера й не вбитися при цьому сам. – А якщо ні… – Він зачинив вікно і став за плечима Савицького. – Пане Савицький, досить вар’ята грати, шмарклі розпускати та сльози витирати. Прошу піднятися – ви заарештовані!

      Савицький явно не збирався виконувати наказ. Він учепився руками в постіль, припав до Зосиних ніг і завмер.

      – Ну що ж, не підніметеся сам, то вас піднімуть. Пане портьє, спустіться у хол і викличте поліцію. Негайно! Я тут повартую, щоб убивця не втік.

      – То ви вже знайшли убивцю? – здивувався Ковальський.

      – А навіщо його шукати? Він і не втікав. Увімкніть логіку. Вікно ніхто не відчиняв. А якби й відчинив, то не вистрибнув би – до землі далеко, під вікном бруківка. Із дверей також ніхто не виходив. Інакше ви або пані Сабіна побачили б його. Отже…

      – Отже?

      – Кажу ж, він весь час був у кімнаті.

      – А якщо…

      – Ну от, дід про шило, а баба про мило. Не свердліть мені дірку в животі, курва мать! Невже так складно здогадатися, що перед нами артист погорілого театру, який грає роль убитого горем страждальця?

      «Який спритний. Уже й слідство провів і вбивцю спіймав», – подумав Ковальський і вийшов. Ще кілька хвилин тому він мав намір сказати Симочкові про те, що почув із вуст Романа Савицького, коли заходив до номера сам. Але тепер передумав. Неважко здогадатись, як розтлумачить почуте цей задерикуватий і гарячкуватий поліцейський неофіт. Кинеться махати шаблею наліво й направо без розбору. Бо тоді вже у нього не буде жодного сумніву щодо Савицького. А професійна чуйка Ковальського підказувала, що за тими словами стоїть щось інше. Що саме? І навіщо Савицький так сказав? Навіщо?

4

      Щоранку редакційний кур’єр приносив до «Континенталю» свіжу газету «Dziennik» і віддавав портьє, а той уже клав її на столик у холі. Кожен постоялець, спустившись із номера, міг посидіти під екзотичною пальмою і, перш ніж вийти на вулицю, дізнатися останні новини. Це нововведення було взаємовигідним: готель тепер мав свою фішку, яка йому нічого не вартувала, а редакція – промоцію серед небідних громадян, які тимчасово зупинилися в «Континенталі».

      Поряд із щоденною газетою можна було побачити і два числа чиказького журналу «для успішних джентльменів», мабуть, подарунок когось із жильців. Час від часу вони кудись щезали, а потім так само несподівано знову з’являлися на столику під пальмою. Журнали, на відміну від газети, – не першої свіжості, їм уже років по два-три. Але жіноча врода – споконвічна й непроминальна, як і чоловіча цікавість до неї. Тож красуні на обкладинках і на сторінках видання продовжували спокушати сильну стать своїми звабливими усмішками та розкішними формами, як спокушали і в перші дні виходу в світ цих заокеанських глянців.

      Зазвичай першою читачкою «Dziennika» була Сабіна. Допитлива адміністраторка так поспішала виловити останні новини, ніби від цього