Володар Туману. Карлос Руис Сафон

на комаху і, випустивши мало не лев’ячі пазурі, спіймав і прожував павука. Випустивши з рук щітку, Макс ошелешено подивився на кота, а той, у свою чергу, хижо зиркнув на нього.

      – Оце так кіт, – прошепотів хлопець. Проковтнувши павука, кіт вийшов з кімнати – либонь, подався на пошуки якогось родича своєї недавньої перекуски. Макс підійшов до вікна. Його родина так само сиділа на ґанку. Алісія запитливо подивилася на брата.

      – Можеш не турбуватися, Алісіє. Гадаю, павуків ти більше не побачиш.

      – Добре перевір, – наполіг Максимільян Карвер.

      Макс ствердно хитнув головою й попрямував до кімнат, які виходили в затилля будинку, на північний захід.

      Неподалік почувся нявкіт, і хлопець вирішив, що, мабуть, іще один павук потрапив до лап кота-термінатора. Кімнати в задній частині будинку були меншими за фасадні. З вікна Макс обдивився краєвид. За домом було невеличке заднє подвір’я з сараєм, де можна було тримати меблі або й автомобіль. Посеред подвір’я росло дерево, крона якого здіймалася вище слухових вікон горища; на вигляд дереву було понад двісті років.

      За подвір’ям, відгородженим від зовнішнього світу тим самим парканом, що й дім, простяглося заросле дикими травами поле, а за ним – якась невеличка територія, оточена муром із білого каменю. Буйна рослинність перетворила це місце на справжнісінькі джунглі, серед яких Макс завважив якісь фігури, схожі на людські. Останні промені сонця падали на поле, і Максові довелося напружити зір. Це був занедбаний сад. Сад статуй. Макс, мов загіпнотизований, спостерігав дивне видовище: обплетені з усіх боків бур’янами статуї, затиснуті в кутку, що нагадував сільський цвинтар. Проникнути туди можна було крізь ґратчасту металеву брамку, яка кріпилася за допомогою ланцюга. Вгорі, над шпичаками, Макс розгледів герб: це була шестикутна зірка. Вдалині, за садом статуй, починався густий ліс, який, здавалося, простягався на багато миль.

      – Ти зробив якесь відкриття? – материн голос вивів Макса із задуми, в яку він поринув після всього побаченого. – Ми вже вирішили, що павуки тебе здолали.

      – А знаєш, там, позаду, біля лісу, є сад статуй, – Макс показав у бік оточеної кам’яним муром території, і мати визирнула у вікно.

      – Вже вечоріє. Ми з батьком підемо до селища, пошукаємо щось на вечерю, а завтра вже купимо всі харчі. Ви залишитеся самі. Пильнуй Ірину.

      Макс згідливо хитнув головою. Мати поцілувала його в щоку й спустилася сходами. Макс знову втупив погляд у сад статуй, силуети яких поволі огортав призахідний туман. Подув свіжий вітер. Зачинивши вікно, Макс намірився зробити те саме в інших кімнатах, але в коридорі його перестріла маленька Ірина.

      – Вони були великі? – зачудовано спитала вона.

      Макс відповів не одразу.

      – Павуки, Максе. Вони були великі?

      – Як кулак, – урочисто відповів Макс.

      – Ого!

      Розділ третій

      Удосвіта Максові здалося, що якась огорнута нічним туманом фігура прошепотіла щось йому на вухо. Хлопець підскочив, серце в нього